Рік Михайля Семенка розпочався! (ФОТО)


27 березня у київській книгарні «Є» поети оголосили початок акції «Рік Михайля Семенка», присвяченої 120-й річниці з дня народження засновника української поезії авангарду. У цій події взяли участь Анатолій Дністровий, Олег Коцарев, Любов Якимчук, Богдан-Олег Горобчук і Вано Крюгер. Дещо засмутив той факт, що заявлені в афіші Іван Драч та Іван Малкович не змогли завітати на зустріч, проте, як пояснила координатор акції Любов Якимчук, на те були поважні причини: Малкович мусив брати участь у засіданні журі кінофестивалю, а Драч не міг виїхати з Конча-Заспи. Щоправда, Анатолій Дністровий відразу висунув жартівливу версію, відповідно до якої поет-шістдесятник проміняв Семенка на шашлики, і помстився за зневаженого футуриста у вельми жорстокий спосіб, зачитавши його маніфест 1914 року, вміщений у збірці «Дерзання», в дещо модернізованому вигляді, з чого вийшло таке:


«Ей ти, чоловіче, слухай сюди! Та слухай же – ти, чудовий цілком! Я хочу сказати тобі декілька слів про мистецтво й про те, що до нього стосується, – тільки декілька слів…
…Ах, з тобою страшенно тоскно… Я не хочу з тобою говорити. Ти підносиш мені засмальцьованого Драча (у М.Семенка тут і далі – Шевченка. – Ред.) і кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно… Мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось. Я хочу тобі сказати, що де є культ, там немає мистецтва… А ти вхопивсь за свого Драча, від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш його захистить твоя пошана. Пошана твоя його вбила… Чоловіче. Час титана перевертає в нікчемного ліліпута, і місце Драчеві в записках наукових товариств. Поживши з вами, відстаєш на десятиріччя. Я не приймаю такого мистецтва. Як я можу шанувати тепер Драча, коли я бачу, що він є під моїми ногами?.. Чоловіче. Я хочу тобі сказати, що в сі дні, коли я отсе пишу, гидко взяти в руки нашу часопись. Якби я отсе тобі не сказав, що думаю, то я б задушився в атмосфері вашого «щирого» українського мистецтва. Я бажаю йому смерти. Такі твої ювілейні свята. Отсе все, що лишилось від Драча. Але не можу й я уникнути сього святкування. Я палю свого Драча».

Анатолій Дністровий
Анатолій Дністровий

Крім того, Анатолій Дністровий озвучив ті поезії Семенка, які у студентські роки любив читати панночкам: «Наші відносини», «П’єро загрожує», «Весна»:
Мені подобається коли мені сумно
мені подобається коли вона холодна
може тому що я люблю безумно
може тому що вона зі мною згодна
наші відносини такі неясні
здається ніби щось раптово скінчиться
може тому наші побачення такі прекрасні
може тому серце моє мусить розбиться.

Олег Коцарев
Олег Коцарев

Олег Коцарев обрав Семенкові вірші урбаністичного звучання. Він виголосив тексти «Завод ім. М. Семенка», «Вона», «НЕП», «Дура», «Підземка», підсумувавши, що Семенко є автором першого вірша про метрополітен, сповненого зворушливих, як на нинішній день, мрій:
Subway, Metro, Untergrund, підземка –
які чудесні потвори – плюс ще 1000-тонний кран!
Це ж не урбанізм тільки, а якась індустріалізована істерика
для наших радянських хуторян!
– От би підземку в Харкові!
– От би Subway у Києві!
– От би в Москві Untergrund чи хоч там Metro!
Чи чув коли, чи знав коли,
щоб вулиці пощерблені
у нас асфальт покрив би –
ого було б добро!

Також Коцарев зачитав кумедну «Промову на урочистому публічному засіданні ювілейного комітету з приводу 10-річчя літературної діяльності Михайля Семенка», а крім того, оголосив про акції, що їх планують провести під егідою «Року Михайля Семенка». Вони будуть пов’язані і з творчістю Семенка, і загалом із авангардною літературою ХХ століття. Серед них:
– літературні читання «Виставка поетів імені Михайля Семенка» (головна тема – паралелі між творчістю Семенка і сучасних поетів);
– вечори, присвячені польській та білоруській авангардній поезії ХХ ст.;
– презентація антології української авангардної поезії 1910-1930-х років, що готується до друку у видавництві «Смолоскип»;
– літературно-музичний перформанс «Товариш Дим» за мотивами однойменної поеми Любові Якимчук;
– історико-літературний вечір, присвячений західно-українській авангардній поезії міжвоєнного періоду, що є менш відомою в українському культурному просторі;
–  захід «Новий рік із Семенком» (31 грудня, адже ця дата є днем народження поета);
– випуск календариків і листівок;
– публікації матеріалів про Михайля Семенка й літературний авангард у ЗМІ.

Плануються й інші заходи, що нині перебувають у стадії розробки.

Як зазначив Олег Коцарев, акції замислено для того, щоб показати, що українська поезія ХХ ст. була дуже різною, а головною метою проведення «Року Михайля Семенка» є привернення уваги читачів до цікавого і своєрідного масиву української літератури, що тривалий час перебував під цензурною забороною, а тепер нерідко ігнорується через надмір консервативних і пуританських міркувань.

Вано Крюгер
Вано Крюгер

Молодий поет Вано Крюгер виступив із такими своїми улюбленими поезіями Семенка: «П’єро», «Кров», «Вагоновод», початок драми «Ліліт». Пекельний імідж, який витворює собі Крюгер, цілком органічно поєднався з вогненними образами у віршах поета-футуриста:
Поему беззразкову –
приготуйтесь слухати – ви!
Я увільнивсь – закований,
я без голови!
Я готовий приймати отруєні стріли,
безліч бризок закіплої презирливости в мені.
Всі нитки перегоріли.
Я – в огні!

Богдан-Олег Горобчук
Богдан-Олег Горобчук

Богдан-Олег Горобчук обрав тексти «Кондуктор», «Молоді авіятори», а також кілька, здавалося б, не притаманних футуристові віршів пасторального звучання, написаних у селі: «Старий годинник», «Село без місяця», «Місяця жду…», «Пісня трампа». Останній текст присвячено дочці, яка, як свідчать спогади, мала за що дорікати своєму батькові, проте звернення до неї у поезії зачіпає щирістю звучання:
І може тобі про мене розкажуть –
і ти будеш лаяти мене за деякі гріхи –
а зараз мене ніхто не розважить
бо не знаю я – чи будеш – як зараз –
мене любить
ти.
Я не знаю – чи мені довго жить зосталося –
і я не винен, що моя путь важка –
але я знаю, що за оці гріхи
моє життя
змагалося –
і що зараз мене зрозуміла б тільки ти –
моя дочка!

Любов Якимчук
Любов Якимчук

Любов Якимчук намагалася акцентувати передусім на приватному образі Семенка, який постає з того, що про нього писали, неоднозначною постаттю.

В описі Юрія Яновського у романі «Майстер корабля» Семенко є таким: «Якийсь живчик, вогник вічно можна було відчути в ньому. Романтик з романтиків, та заховав це за насмішкувату, трохи цинічну гру очей і викладає сміливі й захоплюючі проекти тверезо й похмуро, ніби лає жінку за переварений обід. Я вже сказав, що йому небагато бракувало, щоб бути геніальним. Але – проте бракувало».

Оксана Буревій (дочка Костя Буревія) написала вельми відверті спогади, згідно з якими Семенко бив свою першу дружину-вчительку за те, що вона викладала учням у школі твори Тараса Шевченка, а не Михайля Семенка, тож жінка мусила віддати дитину до притулку, боячись тримати її вдома. Водночас деякі дослідники переконані, що такі жахіття є вигадкою, причина якої – конфліктні стосунки Семенка і Буревія.

Із першою дружиною Лідією Іванівною Горенко Семенко мав двох дітей: сина Ростислава і дочку Ірину. Проте після отримання посади редактора на Одеській кінофабриці зав’язався роман із акторкою Наталією Ужвій. Перший шлюб розпався.

Приблизно у цей час з’явився вірш Семенка «6NP»:
Тобі – дитино моя – що завтра на аборт підеш –
Тобі – що тільки місяць йому –
Тобі – що місяць як зародилося а живеш мільйони
віків у животі цієї жінки що я люблю –
Місяць уже тобі, а завтра ти – ніщо, викинуть
твій кавалочок у відро з помиями –
І попливеш ти каналізаційною трубою аж у Чорне
море, де й зародилось од мене –
Тобі –
Тобі –
Тобі це.

Завтра я прожену твою матір,
Зникне з серця мого вона, як ти з її тіла.
Будь вічне ти, безсиле й розумне –
Ти жило стільки, скільки дано тобі.
Будь вічне ти, бо і я вмру,
І мати твоя вмре, і не одно ти
Плаватимеш завтра в білім відрі.

Здається, пронизливішого тексту для кампанії боротьби проти абортів, що так активно нині розгортається, годі й придумати.

Любов Якимчук також розповіла про те, що 1937 року вийшов телефонний довідник «Весь Харків», де значився і номер Семенка: 9-09-73. Як відомо, 23 квітня 1937 року відбувся творчий вечір поета у Києві, а через три дні його заарештували і згодом, 23 жовтня, розстріляли. Любов Якимчук міркувала про те, хто б узяв слухавку в той час, якби задзвонити за тим номером.

Сама Любов зачитала поезії «Парихмахер», «Біля Володимира» і «Місто», остання з яких побудована на звуконаслідуванні:
БЕНЗІН
чаду жить
чаду благать
кохать кахикать
життєдать
життєрух
життєбе
нзін
авто
трам.

На завершення вона зазначила, що кожен із учасників вечора обирав тексти для читання самостійно, а перед заходом з’ясувалося, що ні в кого вірші не повторилися. Отже, для кожного Семенко постав дещо іншим: епатажним, викличним, руйнівним, іронічним, ліричним, сентиментальним, філософським, чутливим… Напевне, в цьому й полягав головний ефект читань: вимальовування багатогранного й неоднозначного образу поета, який не лише палив «Кобзар», а й кохав, відчував, переживав біль. Саме тому після вечора виникло непереборне бажання дістати книгу і перечитати ще раз – а отже, головного ефекту таки досягнуто і рік Семенка розпочато насамперед новим прочитанням його текстів. Тож – святкування триває!

Усі фото Макса Руденка

Світлана Богдан

Народилася 1985 року у Києві. Здобула фах філолога у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», де 2013 року захистила кандидатську дисертацію на тему «Поетика міфу у творчості Миколи Вінграновського». Авторка поетичних збірок «Коли ще автомобілі були людьми» (2006) і «Той, Хто бачить мене» (2015). Переможець і фіналіст поетичних конкурсів «Молоде вино», «Гранослов», «Смолоскип», «Ватерлінія», «Культреванш». Учасниця поетично-музичної формації «Се-Бо Світ». Сфери діяльності – літературна критика, літредагування, переклад