Дитячі жіночі романи

Тетяна Щербаченко. Фото Сергія Руденка
Тетяна Щербаченко. Фото Сергія Руденка

До «хмари» понять, якими оперує проза для підлітків, на наших просторах додалися «французький поцілунок», «засос», «фригідність», «геї» та «нічний клуб». Можна вважати, що друковане слово стало ближчим до реального життя. Точніше – до реального життя саме українських підлітків, адже повість, що до такого осучаснення доклалася, написана в далекій строгій країні в далекому 1997 році.

Шістнадцять років тому «Girls in Love» («Дівчата закохані») Джаклін Вілсон було вперше запропоновано читачам-підліткам Великобританії. Десь тоді ж майбутніми матусями вже небезпідставно планувалися читачі цієї повісті й в Україні. Щоправда, ці дівчата тоді читали (крім взірців світової класики, звісно!) пошарпані томики «маріанн», «емануелей», «скарлеттів», «чаликушів» та іншу терапевтично-виховну літературу для нормалізації гормонального фону, стабілізації гендерних ролей та вдоволення підвищеної потреби романтичних емоцій.

Нині, систематично читаючи пропонованих нашим піддівкам історії Буби, Уди, Лінки та інших дівчаток, можна запідозрити, що «дамський» роман якось надто помолодшав, – усі ж бо тексти мають більш-менш виразні ознаки формульної літератури, до якої, власне, й належить цей жанр. І якщо цнотливій героїні Космовської 16 років, то Джаклінині панночки з серії повістей «Дівчатка» починають своє літературне життя в 13.

Еллі, головна героїня й оповідачка, страждає через власну нібито зайву вагу й відсутність хлопця. У дівчини давно немає мами, тато одружився вдруге, але щось, як бачить Еллі, між ним та мачухою не так. У школі теж проблемки. Ще й під час відпочинку якийсь пришелепкуватий хлопець намертво прилипає до неї зі своєю любов’ю й відданістю. Та нічого, поруч є подружки Надін та Маґда, з ними можна знайти розраду. А втім… Надін, неформалка, потрапляє до підступних обіймів надто досвідченого старшого хлопця (в 1990-х ще не всі чули про «пікаперів», але це майже він)… Маґда така легковажна, що часом їй неможливо звіритись. І при всьому цьому дівчиськові треба якось не просто жити, а й боротися зі стражданнями.

Як бачимо – основних «формул» для міцної конструкції жіночого читва тут вистачає: стандартизовані образи й проблеми, що дають змогу читачеві ототожнювати себе з героями й відчувати з ними духовну близькість. А ще ця відома сучасним (багатьом, але, звісно, не всім!) дівчаткам «любовна» лексика, згадана в першому абзаці (на її тлі дисонують і видають «вік» тексту лише історизми на кшталт «відеомагнітофона»). Двопросторова локація: універсальний побутовий, упізнаваний, простір і «інші» – уявний та той, де героїня знайомиться з потенційним героєм, який їй одразу не подобається, а вона йому – навпаки, і він цього не приховує. Ескапізм головної героїні: Еллі «втікає» в мрії про вигаданого хлопця. Сюжет побудовано відповідно до розвитку любовних стосунків, причому – усіх трьох дівчаток, щоб не було мало.

Отже, чи не час волати пробі? З великих дівчаток – споживачок свого, дитячого, масліту ростуть маленькі жінки з зіпсутим літературним смаком? Романи виростання заміщуються любовним романами?!

Хто так гадає – вгамуйтеся, як вгамовуюся я. Так, мета читання таких творів — «терапевтична», тобто «освітньо-естетично-виховна» (власне, як і вся література для дітей), а не «терапевтична» в сенсі «ліків» від зазначених у другому абзаці «жіночо-дівочих проблем». Дівчатка приміряють на себе невідомі моделі поведінки, вчаться вибору й доланню, прогнозують та випробовують. Жінки – спонукають внутрішню емоційність, згадують та імітують. Перші – наближаються до реального життя, другі – віддаляються від нього…