Книга буття Барбі і Кена

Дорота Тераковська. Мишка /Пер. із пол. Двінки Матіяш. — К.: Наш Формат, 2014
Дорота Тераковська. Мишка /Пер. із пол. Двінки Матіяш. — К.: Наш Формат, 2014

Письменниці Дзвінці Матіяш вдається тонко відчувати нестачу певних тем в українській літературі й заповнювати її не лише власними текстами, а й вдалими перекладами. В 2009 році на книжкових полицях з’явилася книга віршів отця Яна Твардовського. З нею в українську літературу повернувся релігійний дискурс. У 2011 році його доповнила книга розмов із художником, іконописцем та християнським мислителем Єжи Новосєльським. Повість «Мишка» Дзвінка Матіяш переклала також з польської. І знову в книзі йдеться про те, про що українські автори поки що мовчать.

Дорота Тераковська розповідає непросту історію про сім’ю, в якій народжується донька з синдромом Дауна. Авторка пропонує читачам повірити, що дівчинка з генетичною вадою, яка за своє життя так і не навчиться вимовляти бодай одного зрозумілого речення, – це дар від Бога. Вперше про цей дар ми чуємо від Анни, жінки, яка в пологовому будинку переконує маму дівчинки, Єву, не залишати своєї дитини. Дітей із синдромом Дауна, запевняє вона, можна полюбити навіть більше, аніж звичайних дітей, бо вони беззахисні і спраглі любові. Єва цим словам не вірить, але від дитини таки не відмовляється. Навіть попри те, що її чоловік Адам такого рішення не розділяє.

Життя Адама, тата Мишки, всеціло підпорядковане естетиці. Заслинену дівчинку з завжди напіврозкритим ротом він у свій ідеальний світ не впускає. Дім Адама і Єви до народження Мишки подібний на ляльковий будиночок Барбі і Кена, такий собі неодухотворений рай. Навіть книги вони обирають за палітуркою, щоб не порушувати кольорову гаму в інтер’єрі.

В будинку Адама і Єви єдине місце, де не панує феншуй, це горище. Тут припадають пилом пам’ятки з часів юності, подарунки від друзів на заручини і інші непотрібні дрібниці. В тому числі Книга – Біблія Євиної бабусі. На горищі Єва вперше читає чотирирічній донці книгу Буття, а Мишка зачудовано слухає.

Горище стає Мишчиною таємницею. На самоті при вимкненому світлі, поки мама дивиться телевізор, дівчинка з найтяжчою формою синдрому Дауна бачить, як Господь створює світ. День за днем. Інколи Бог робить помилки, плутає колір трави або неба, тоді Мишка підказує йому, як мало би бути насправді. Дорота Тераковська на свого читача не тисне. Кожен має право вирішити для себе сам, чи світ горища є лише метафорою внутрішнього світу людей з синдромом Дауна, чи вбогі духом такі справді блаженні і чують Божий голос.

Окрім книги Буття Єва читає Мишці лише одну казку – про Попелюшку. Коли Мишка чує розповідь про бал, у неї виникає нестримне бажання танцювати. Танець для Мишки – це туга за тим, що неможливе в її тілі, за радістю і легкістю. Однак коли дівчинка танцює, Єва і Адам бачить тільки її конвульсійні рухи. Вони викликають в них огиду й роздратування. Те, як Мишка танцює всередині, вони не можуть побачити.

Почуття Єви до доньки коливаються від лютості до гарячих виявів любові. Адам зустрічей із Мишкою уникає. Він намагається зрозуміти причину, чому така дитина народилася у їх подружжі. Звинувачує в цьому Єву. Однак поступово знаходить її у власному минулому.

У книзі Дороти Тераковської немає солодкавості, яка часто властива релігійним текстам. Болючі моменти, які переживає сім’я Адама і Єви з народженням Мишки, описані детально, навіть фотографічно.

Попри лабіринти символів, повість Дороти Тераковської є досконало продуманою. Мова авторки змінюється залежно від сюжету. Коли вона пише про Адама і Єву, вона проста, навіть побутова, коли ж описує горище, сад і внутрішній світ Мишки – подібна до мови казок. В тексті Дороти Тераковської є певна гіпнотична мелодія, яка не дає відірватися від читання до останньої сторінки. Читати книгу «Мишка» легко. Складність однак в тому, що цей твір потребує напрочуд глибокого занурення і співпережиття.

Дмитрій Биков писав про нестачу теми Бога у російській літературі. Цю саму проблему констатуємо і в Україні. Релігійна тематика, на думку Бикова, надає літературі обсяг і багатобарвність, відводить розповідь від кордону грубої і нудної реальності. Саме ця Божа перспектива, яка відкриває новий погляд на проблему особливих дітей, робить книгу Дороти Тераковської особливо цінною для українського літературного процесу.