12. (вода)

Богдана Матіяш
Богдана Матіяш

Мені дуже міцно останнім часом хочеться пити. Дуже-дуже. Дуже пересихають навіть не губи, а вся ротова порожнина. Аж стає тяжко говорити. Аж стає тяжко думати й дихати.

Не знаю, чому все так. Бо немає спраги. Немає ані великої спеки, ні глибокої спраги. Просто дуже хочеться чистої води. І дуже хочеться нею напитися – може, навіть раз і назавжди. Так довірливо хочеться схилити голову на руки і попросити, щоб усі води вод були чистими. А тоді відступитися. Просто відступитися. У такому великому світлі й великій вдячності відійти.

Думаю, гарно б, якби все було прозорим і чистим, як вода. Якби такими були думки і вчинки. Якби ми були такі прозорі, що крізь нас можна було бачити все, що і як є. Тоді б наші життя були красиві, як найкрасивіша річка, що тече. А її вода – о, якою вона могла би бути солодкою!.. Найсолодшою з вод. За неї теж не можна було би не бути вдячним.

Дуже люблю, коли вода солодка. Дуже люблю, коли вона така чиста, що аж солодка. І коли її так чекається. Люблю також, коли на губах є відчуття води, ніби вона просто перетікає через тебе, і ти постійно відчуваєш, як вона тече – прозора, проста і добра.

Знаю улюблені голоси й розмови, такі чисті, що при них теж усе є відчуття води. Їх так міцно чекається, а коли вони є, просто відчуваєш, як вона тече по лиці, і навіть не знаєш, що при цьому робити. Чи витирати з обличчя воду, як під час зливи, чи просто слухати, як вона тече, відчувати, як при цих розмовах сам дуже прозорішаєш, як ця добра вода змиває з тебе багато зайвих речей. Як залишаються тільки твоя безпорадність і така тонка, зовсім беззахисна ніжність. Гарно б, щоб така вода була завжди й ніколи не закінчувалась. Гарно б, щоб усе було чистим. І щоб ця вода постійно текла по лиці, часом стаючи трохи солоною – від сліз. Хочеш могти плакати, бо в тих, хто плаче, серця є чутливими. Ті, хто плаче сам, не вмітимуть скривдити. Хочеш, так хочеш, щоби була ця вода…

А ще є вода озер і ставків, морів і водоспадів. Вода найменших потічків, і вода дощу, і вода калюж, по якій біжать діти, і їхні личка тоді осяяні найгарнішою радістю. Є вода вічних льодів і вода глибоко в пустелі. Є вода, яку продають у пляшках, і вода, якої за жодні гроші не купиш. Вода, яку п’єш, спраглий, і вода, якої є багато і якої ніхто не п’є. Водопої. Відсутність води. Свячена вода. Води Мертвого моря і Йордану. Згіркла вода. Дощ, від якого все росте. Вода, що розливається під час повені. Життя, яке дає або відбирає вода. Ковток, якого не можеш зробити. Кухоль, простягнений спраглому. Вода, якою ділишся, як і хлібом. Вода, що стає ціною життя. Вода, яка, зрештою, завжди є ціною життя, хоча не можемо постійно про це думати. Чиста вода. І вода забруднена, яка насправді теж за одним тільки словом може стати чистою.

Дуже міцна вода. Дуже добра. Дуже сильна. Дуже улюблена. Дуже щедро нам вділена. Така велична. Я би могла слухати її довго-довго. Хотіла би бачити найбільші водоспади й найтихіші ріки – величні й прості. Такі добрі.. Просто мовчала б. Зовсім тихо мовчала б. Не було би нічого, крім любові й захвату. Зовсім нічого.. Бо при тому, що любиш, залишаєшся таким безголосим, таким ніким.

Дописую ці слова й відчуваю, як у мене трохи тремтять руки і серце, бо вони, хоч би й хотіли, ніколи не були такими чистими, як вода. І бо розповісти про щось найцінніше, про щось, що найбільше любиш, – це часом майже так само, як заплакати, міцно затуливши обличчя руками. Міцно затуливши руками серце. І нічого немає. Тільки дуже хочеться пити… І тече – обличчям, руками, навіть голосом – така добра, така солодка вода…

Богдана Матіяш — поетка, перекладач, редактор видавництва й часопису «Критика», представник київської редакції часопису «Український журнал» (Прага). Авторка поетичних книжок «Непроявлені знімки» (2005), «розмови з Богом» (2007). Кость Москалець назвав «розмови з Богом» найсенсаційнішим поетичним виданням 2007 року, а Андрій Бондар припустив, що «розмови з Богом» «із плином часу стануть культовою книжкою, як стали такими, приміром, перша збірка Олега Лишеги “Великий міст” або “Діти трепети” Василя Герасим’юка». Фрагменти «розмов із Богом» перекладено словацькою, білоруською, польською, англійською та німецькою мовами. Народилася, живе та працює в Києві.