Подорожі в Москву та бджоли в староукраїнській політиці

Малі українські діярії XVII-XVIII століть. – Київ: Кліо, 2015
Малі українські діярії XVII-XVIII століть. – Київ: Кліо, 2015

У видавництві «Кліо» з’явилася цікава новинка – «Малі українські діярії XVII-XVIII століть», книжка щоденників, «малих літописів», перекладених і прокоментованих знаменитим письменником Валерієм Шевчуком.

Діяріями й діаріушами називають давні щоденники, нотатки та локальні літописи, що їх вели автори іноді з власної ініціативи, а іноді на замовлення якихось установ, до прикладу, гетьманського уряду. До цієї книжки ввійшли щоденники таких більш і менш відомих персонажів української історії (що походили з духовних осіб і з козацької старшини): Атанасій Филипович, Дмитро Туптало, Юрій Винницький, Микола Ханенко, Пилип Борзаківський і Павло Ладинський, Петро Апостол і Гедеон Пазин. Масштабом охоплення, широтою, сказати б, поглядів та іншими подібними характеристиками щоденники, само собою дуже різняться.

Атанасій Филипович, скажімо подає у своїх записках епічну картину боротьби за віру проти реальних і уявних ворогів. Нестримний темперамент, зверхнє ставлення до реальності й динамічні переходи великими просторами географії і дії роблять цей текст у якомусь сенсі справді захопливим. На певному етапі видінь Филиповича не витримав його молодший супровідник, а коли дійшло до скандалів в урядових будівлях Варшави та бігання оголеним і вимазаним у багнюку вулицями столичного міста, екзальтованого діяча стали все частіше арештовувати, а потім і стратили за таємничих обставин. Само собою, широким контекстом оперує знаменитий Дмитро Туптало.

Натомість, припустімо, інший церковний діяч Юрій Винницький присвятив свій діаріуш таким подіям, як відпочинок у гостях, смерті, хрещення, господарські питання. Такий текст буде цікавий з точки зору історії повсякденності (а з нею в стосунку до сімнадцятого-вісімнадцятого століття в нашому інформаційному просторі відверто сутужно).

На презентації книжки, яка відбувалась у Музеї книги і друкарства на території Києво-Печерської лаври, місця більш ніж знакового в контексті діяріїв, Валерій Шевчук розповів, що йому найбільше припав до душі щоденник Миколи Ханенка. В ньому розповідається про поїздку гетьмана Скоропадського до Москви з метою добитися від Петра І поновлення певних прав для Гетьманщини та вирішення деяких особистих питань. Головна родзинка цього твору – вміння автора водночас стримано, відсторонено, але й відповідно до тодішнього панегіричного етикету описати побут і життя гетьмана з почтом у Москві так, щоб з’явилося відчуття глибоко прихованого, але всеохопного іронічного абсурду. Та ще й додати час від часу мініатюрну й елегантну художню деталь. Можна погодитись із Шевчуком, що це талант справді письменницький, хоча дальша його теза про те, що такі твори є такою собі «компенсацією» відсутності властиво прози в українській літературі тих часів, уже відверто суперечлива.

У якомусь сенсі не менш, а де в чому й більш вартий уваги інший діярій – Петра Апостола, сина передостаннього лівобережного гетьмана. Він, правда, відчутно менш елегантний, зате наповнений розмаїтими цікавими та яскравими деталями. Наприклад, із життя Гетьманщини. Часто вони навіть відверто кумедні й рясніють алюзіями до новітніх українських реалій – наприклад, довгі й складні з’ясування з приводу бджіл, їхньої належності і т.п. Аналогічних моментів чимало й у записах Борзаківського та Ладинського. Серед них чудова згадка про те, як поважний козак в одному з регіонів у відповідь на вже не вперше оголошену гетьманську вимогу вирушити до столиці та виконати деякі повинності, запропонував посланцеві ясновельможного піти до того чорта, який його відправив.

Зрозуміло, що як такі подробиці, так і загальніші міркування авторів діаріушів істотно поліпшують та увиразнюють наші знання про стару Україну. Особливо зважаючи на те, що ці тексти виходили друком дуже мало і давно, без зручного для сучасного українського читача перекладу (писались-бо різними мовами, від «словенської», тобто церковнослов’янської, до французької). Переклад Валерія Шевчука на сучасну українську мову робить діярії доступнішими. Але разом з тим його тлумачення може також стати підставою для дискусії, адже не всі інші фахівці прихильні до його перекладацького підходу. Тут, звичайно, варто зачекати на реакцію дослідників. І деяка мовно-стилістична єдність творів, опублікованих у збірці, свідчить, що ймовірно дискусії таки будуть. Хоча вона також може й ілюструвати факт впливу давньоукраїнських літературних практик на оригінальну творчість Шевчука.

Олег Коцарев

Народився 1981 року в Харкові. Автор книжок поезії "Корокте і довге", "ЦІЛОДОБОВО!" (спільно з Горобчуком і Коробчуком), "Мій перший ніж", "Збіг обставин під Яготином" та збірки оповідань "Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого".