Про книги у суспільно мінливому світі

IMG_4242-1-600x600Хоча книги нерідко читають, щоб утекти від світу в зовсім іншу реальність, усе одно це майже неможливо. Адже сучасний автор не можe позбутися тягара досвіду зовнішнього світу десь так само, як ми не можемо сховатися від нескінченної стрічки новин. Читати класику в такому разі теж не вихід. Вічні сюжети також лякають своєю повторюваністю й постійною актуальністю. Літературна критика як текст про тексти так само не може існувати зовсім поза контекстом. Літературні видання змушені реагувати на світові сенсації та тенденції, і це неуникно, насамперед тому, що саме цього очікують від них читачі.

Масова міграція біженців із Близького Сходу зумовила на Заході новий спалах зацікавлення культурою та ментальністю спільноти, яка тепер стала ще ближчою. Хоча околиці Парижу заселені арабськими та африканськими переселенцями вже багато років, але ізольовані від міста у закинутих сіте. Стаття у The New Yorker, яка від серпня не виходить із топів за кількістю переглядів, описує життя в одному з таких районів – Інша Франція: чи є околиці Парижу розплідниками тероризму? Автор детально розповідає про закрите мусульманське гетто, куди жоден парижанин не посміє ступити, і на відміну від, наприклад, американського Бронксу, його майже ніхто не покидає, дехто ніколи й не виїжджав у Париж. Він ходить вулицями, спілкується з жителями району – намагається передати їх відчуття дискримінованості за те, що вони – шизофреніки, які живуть у паралельному світі, що лишаються мігрантами на все життя, як каліки, а ще – нерозуміння і страх перед кожним терористичним актом, до якого причетні представники мусульманського світу. Після розстрілу редакції журналу Charlie Hebdo у Парижі вже вдруге за рік теракти, цього разу ще кривавіші. Давно опублікована стаття набуває нового значення, репортаж читаєш як хороший нон-фікшн. Однак у тексті натрапляєш і на відсилку до книги, яка охоплює проблематику взаємовідносин Франції та арабського світу, а також навпаки – арабського світу в Франції в різні історичні періоди. У публіцистиці The French Intifada: The Long War Between France and Its Arabs автор Ендрю Хассі (Andrew Hussey) пише про колоніалізм, який так і не відійшов у минуле – у головах лідерів і пересічних французів. Про те, що війни 21 століття – це насправді конфлікт не між Заходом та ісламістами, а між колонізаторами та колонізованими.

Інша стаття у літературному додатку “Ньюйоркера” присвячена книзі Мішеля Уельбека “Покірність”, головний протагоніст якої – французький мусульманин. Це не рецензія, адже книга не нова. Це не текстуальне дослідження автора-ісламофоба, незважаючи на підстави – книга була опублікована у той самий день, коли розстріляли видавців, що “знущалися” над мусульманськими лідерами. “Що Уельбек почерпнув у Гюїсманса?” – це компаративістичний аналіз світоглядів обох письменників та порівняння характерів – Жана дез Ессента і його сучасного прототипу Франсуа. Що спільного у відомого декадента та одного з найскандальніших авторів сучасності, навіщо Уельбек читає Коран, і як можна поєднати атеїзм та іслам? Відповідь на ці запитання автор статті шукає через образ Франсуа, який є карикатурою на самого Уельбека, якби він був Гюїсмансом і жив у 2022 році. Такі виверти та гіперболізовані штучності, що складають роман, цілком вписуються і в концепцію твору “Навпаки”, написаного Жорісом-Карлом Гюїсмансом більш ніж століття тому.

Publisher’s Weekly серед недавніх міжнародних подій відзначає Ярмарку дитячої книги в Шанхаї (13-15 листопада) та її успіхи, пов’язані з новою соціальною політикою Китаю. Після закону, прийнятого у 1980-тих, щоб регулювати народжуваність, який дозволяв мати лише одну дитину, державне керівництво наважилося послабити обмеження до двох дітей. Видавці, які були здивовані зростанням інтересу до дитячої книги, зазначають, що популярністю користувалися навіть ілюстровані книжки про сиріт та прийомних дітей. Водночас, за їхніми словами, китайський ринок орієнтований на навчальну літературу та публіцистику. А розмальовки для дорослих, перекладені на 35 мов, які звичайно розходяться мільйонними накладами, не отримали належної уваги – мода на них минула ще влітку. Підсумовують новину промовисті цифри – аудиторія китайського ринку дитячої книги, що зараз становить 370 мільйонів віком до 18 років, згідно з новим законом, має поповнитися новими потенційними читачами. Хоча серед топових дитячих книг у Китаї називають серію The Magic School Bus письменниці Джоанни Коул (Joanna Cole) на ресурсі Publisher’s Weekly можна натрапити на приклад абсолютного світового дитячого бестселеру. Продажі десятої частини серії Wimpy Kid Джефа Кінні, яка побачила світ 3 листопада одразу в дев’яноста країн, за тиждень перевищили мільйон примірників. Як пише видання, кожна з частин потрапляла в топи продажів одразу після того, як виходила з друку
.
Цікаво порівняти відгуки про шанхайську книжкову виставку з літературним ярмарком у Гонконзі – про останній можна дізнатися з репортажу Publishing Perspectives. “Писати можна у цілковитій ізоляції. Я ж люблю ту частину процесу, що дозволяє досліджувати – відвідати якесь місце, оглянути все і переконатися, що уявлення відповідають реальності. Гонг-Конг у цьому плані просто дивовижний,” – прокоментувала свою участь у книжковій події британська письменниця і щогорічний хедлайнер ярмарки Маргарет Драббл. У Гонг-Конзі більше уваги приділяють програмі та заходам ярмарки, а не експозиції книжок чи участі видавництв. За словами організаторів, гонгконзці мало читають, але охоче відвідують літературні обговорення, особливо, якщо вони стосуються публіцистичних книг. Нон-фікшн хоч якось пов’язаний із Китаєм завжди збирає багато слухачів, і вони можуть слухати про нього годинами. Художню літературу не читають у Гонг Конзі, натомість надають перевагу читанню публіцистики й новин. Цьогоріч популярними були події, присвячені проблемам ідентичності та міграції. Але пояснюють це не глобальними проблемами з біженцями, а мультинаціональністю мешканців Гонг-Конгу, серед яких багато китайських вихідців із Великобританії та Америки.

Хоч би що там говорили, список рекомендованого до прочитання від авторів іранського походження опубліковано на World Literature Today невипадково. Наблизитися до літератури Близького Сходу можна осиливши перелік, який складають роман-травелога, комічний роман про любов, мемуари, роман жахів, психологічна проза. Жанрово різні книги ще й написані у різний час – таким чином читачі можуть оцінити іранську класику і познайомитися з сучасними письменниками з іранським корінням. Якщо Passenger to Teheran письменниці Віти Саквіль-Вест (Vita Sackville-West) – це мемуари про мандрівку з Лондона до Персії, написані на початку двадцятих, то цьогорічна новинка Eileen авторки Оттесси Мошфех (Ottessa Moshfegh) стосується Ірану тільки опосередковано, адже це жіноча проза з англійськими декораціями, хоча й написана письменницею іранського походження. Шахріар Манданіпур (Shahriar Mandanipour), що номінувався на премію Neustadt Prize, фігурує серед списку як культовий автор в Ірані. А книжку Садеха Хедайята (Sadegh Hedayat) The Blind Owl порівнюють з творами Кафки та Едгара По – роман жахів має страшну репутацію, наче б то він був причиною багатьох самогубств в Ірані.

The Independent Publishing Magazine зібрав список не для читачів, а для молодих авторів. Це перелік десяти онлайн ресурсів та блогів, із яких можна почерпнути корисні поради, як треба писати. Рекомендовані блоги належать як письменникам-фрілансерам, так і професіоналам з відзнаками, які хочуть допомогти початківцям своїми порадами, гідами-підручниками, прикладами вдалих есе. Деякі ресурси звертають увагу на те, як знайти літературного агента, куди надіслати рукопис, як розпіарити книгу і стати відомим. А ще вчать літературній промоції, книжковому маркетингу і як письменнику заробляти собі на життя. Підбірка, за словами автора публікації, не лише корисна, щоб її читали, як інструкцію, але й цікава завдяки оригінальності окремих авторів. Наприклад, деякі блогери, окрім відгуку на творчість молодого письменника, можуть запропонувати йому передбачити, наскільки щасливим буде його шлюб, повороживши на книзі Курта Воннегута.

Хоча методів для вдосконалення може бути скільки завгодно. У Франції муніципалітет міста Гренобль на вулицях встановив автомати, які безкоштовно тиражують короткі оповідання. Після запиту користувача машина друкує історію на 1-2 або 5 хвилин читання на зупинці, в транспорті чи ще в якийсь з непродуктивних моментів. Це рішення не тільки перетворює громадські місця у публічний простір, але й заохочує до читання на папері напротивагу електронним книжкам. А ще – демонструє життєствердність французької видавничої галузі, яка готова до суспільних змін. Адже, як сформульовано одним із карикатуристів Charlie Hebdo після паризької трагедії – #ParisisaboutLife.