Відкритий лист на захист честі Григорія Грабовича та із закликом до реформи Національної премії ім. Т. Шевченка

Спроби роздмухати широку кампанію дискредитації особи й наукового доробку професора Гарвардського університету Григорія Грабовича, що набрали розгону впродовж останніх тижнів через номінацію праць дослідника на Національну премію імені Тараса Шевченка, не пройшли повз увагу чільних науковців з України та світу, митців, письменників і представників громадянського суспільства. Вони звернулися до української громадськости з відкритим листом на захист чести професора Грабовича, закликавши також до радикальної реформи Шевченківської премії.

22 жовтня 2015 року вчена рада Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України одноголосно ухвалила рішення висунути Григорія Грабовича на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка за напрямом «Літературознавство і мистецтвознавство». На здобуття нагороди подано його праці «Шевченкові “Гайдамаки”: Поема і критика» (Київ: Критика, 2013) та «Шевченко, якого не знаємо. З проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета» (друге, доповнене й доопрацьоване видання. – Київ: Критика, 2014). За інформацією Шевченківського комітету, номіновані праці Григорія Грабовича пройшли до другого туру конкурсу.

Втім, невдовзі пролунала низка публічних заяв із відвертими перекручуваннями змісту наукових праць Григорія Грабовича про Шевченка й українську культуру та літературу. Такі заяви, сповнені й інсинуацій суто політичного характеру, майже одночасно оприлюднили Ірина Фаріон (партія «Свобода»), сайти дрогобицького «Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова» та «Правого сектору» і газета «Слово просвіти» (ч. 50 за 17–23 грудня 2015 року).

Автори та підписанти цих заяв, чия фахова компетентність й особиста незаанґажованість викликає обґрунтовані сумніви, назвали висунення Григорія Грабовича на здобуття національної премії «насміхом над українською культурою й академічною думкою». За допомоги надуманої арґументації, призначеної насамперед шокувати пересічних громадян, не знайомих із працями професора Грабовича, вони маніпулюють громадською свідомістю, виразно спотворюючи суть наукових досліджень знаного літературознавця. Фальсифікатори Грабовичевого доробку вдаються до неприйнятних у громадянському суспільстві засобів і керуються такими мотивами, як особиста помста, підкріплена праворадикальною ідеологією (Петро Іванишин). Серед підписантів таких заяв чимало осіб із вельми неоднозначною громадянською репутацією, як-от Василь Яременко, Роман Горак, Ярослав Гарасим, Віталій Дончик, Тарас Салига та інші. Дехто з них раніше брав участь в антисемітських кампаніях, декого було публічно звинувачено у плаґіяті чи корупції, когось – доносництві за совєтських часів тощо.

Вони роблять абсурдні закиди про те, що Григорій Грабович «у своїх писаннях окреслює Т. Шевченка як гомосексуаліста, як самосуперечливого “міфотворця”, “шамана”, антидержавника, “популіста”, богоборця, маргінала». Безпідставно приписуючи професорові Грабовичу вкрай безглузді тези про те, що Тарас Шевченко «антидержавник, антиреволюціонер, антитрадиціоналіст, антимаскулініст», вони закидають визнаному в наукових колах теоретикові й історикові літератури «українофобство» й «антинауковість». Свої підписи під цими заявами поставили, крім уже згаданих, також Валерій Шевчук, Юрій Мушкетик, Ігор Калинець, Любов Голота, Євген Баран, Роман Голод, Степан Хороб, Олег Баган та ін.

Українські й іноземні підписанти відкритого листа на захист чести професора Грабовича рішуче виступили проти намагань відірвати українську гуманістику від світового наукового знання й обмежити вивчення спадку визначного українського поета лише критеріями «придатности» його творів до побудови української держави згідно з уявленнями правих і праворадикальних політичних сил.

Зажадавши припинити кампанію з дифамації відомого науковця, автори відкритого листа водночас звернулися до Президента України, чиїми указами провадиться нагородження, із закликом до радикального реформування премії, що мало б забезпечити такий порядок відзначення номінантів, за якого критерії естетичної якости й наукової глибини братимуть гору над ідеологічними вподобаннями.

Відкритого листа підписали президент Американської асоціяції україністів літературознавець і кінознавець Віталій Чернецький (Канзаський університет), член-кореспондент НАН України літературознавиця Тамара Гундорова, директор Українського наукового інституту Гарвардського університету історик Сергій Плохій, президент Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу публіцист Микола Рябчук, президент Міжнародної асоціяції україністів мовознавець Міхаель Мозер (Віденський університет), директор Канадського інституту українських студій історик Володимир Кравченко, директор Програми українських студій Кембридзького університету літературознавець Рорі Фінін, директор програми Центру Дейвіса з вивчення Холодної війни Марк Креймер (Гарвардський університет), декан філософського факультету Українського вільного університету в Мюнхені історик Марк фон Гаґен, відповідальний редактор «Енциклопедії України» Роман Сенкусь (Канадський інститут українських студій), історики Ярослав Грицак (Український католицький університет), Сергій Єкельчик (Університет Вікторії), Йоганан Петровський-Штерн (Північно-західний університет, Чикаґо), Іван Химка (Альбертський університет), філософ Михайло Мінаков (Києво-Могилянська академія), мовознавець Майкл Флаєр (Гарвард), літературознавці Джованна Броджі (Міланський університет) і Марко Павлишин (Монаський університет, Мелбурн), шевченкознавець Олесь Федорук, культуролог Олександр Гриценко, соціологині Антоніна Колодій, Оксана Михеєва, Вікторія Середа та інші знані науковці з усієї України, США, Канади, Польщі, Німеччини, Франції та загалом понад десяти країн світу.

До відкритого листа станом на понеділок, 21 грудня 2015 року, долучилися понад 250 осіб. Серед них лавреати Національної премії ім. Тараса Шевченка поет Петро Мідянка і художник Микола Бабак, поети й письменники Андрій Курков, Андрій Бондар, Василь Махно, Софія Андрухович, Євгенія Кононенко, Оксана Луцишина, Остап Сливинський, Олесь Барліг, Анатолій Дністровий, критик і перекладач Олександр Бойченко, філософи Дмитро Шевчук і Володимир Єрмоленко, художники Матвій Вайсберґ й Олександр Ройтбурд, співак і композитор Тарас Чубай, кінорежисер Мирослав Слабошпицький, режисер Василь Вовкун, публіцисти Юрій Макаров, Андрій Павлишин, Володимир Чемерис, дисиденти й правозахисники Йосиф Зісельс (голова Вааду України) та Мирослав Маринович (нині – проректор Українського католицького університету), історики Геннадій Боряк, Лариса Довга, Олександр Зайцев, Остап Середа, Сергій Гірік, Ігор Чорновол, Наталя Старченко, літературознавиця Аґнєшка Корнієнко (Перемишль), арт-менеджерка Олеся Островська-Люта, політологи Надія Кравець, Стивен Бленк, Андреас Умланд, Оксана Шевель, президентка Форуму видавців у Львові Олександра Коваль, головна редакторка видання «Українська правда. Культура» Катерина Ботанова, керівник Центру візуальної культури Василь Черепанин, антропологині Марія Маєрчик й Оксана Кісь, редакторка квартальника «Więź» Боґуміла Бердиховська (Варшава) і багато ще інтелектуалів, письменників, митців, громадських діячів із України та цілого світу.

Григорій Грабович – профессор, очільник катедри української літератури ім. Дмитра Чижевського, Гарвардський університет, засновник і голов­ний редактор часопису «Критика», президент Наукового товариства імені Тараса Шевченка в Америці, почесний доктор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Американська асоціяція україністів, заснована 1989 року, об’єднує науковців Північної Америки, що досліджують українську тематику.

«Критика» – міжнародний часопис, заснований 1997 року в Києві, публікує есеї та книжкові огляди з української історії, культури та суспільних питань, від 2014 року також і англійською мовою.

Джерело: Критика

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики