Слово мають товариші цифри,
або Це солодке слово «гонорар»

В Україні двадцяті роки ХХ століття починалися з доби «воєнного комунізму»: націоналізація підприємств, продрозкладка, карткова система, розруха й інфляція. Уже восени 1921 року було запроваджено НЕП — нову економічну політику. Протягом 1922–1924 років провели грошову реформу, старі знецінені радзнаки, які виконували функцію грошей, деномінували і запровадили тверду, забезпечену золотом валюту — червінець.

Замість обіцяного комунізму запанував ринок, і багато хто не розумів, за що стояли на майдані біля церкви:
І од базару сонце меркне,
шпурнув би бомбу прямо вниз,
щоб розлетілись феєрверком
червінці, пальта і штани…
(Володимир Сосюра)

Завершувалися двадцяті форсованою індустріалізацією й суцільною колективізацією. Восени 1928-го почалося виконання першого п’ятирічного плану, а через три роки, восени 1931-го, в СРСР повністю заборонили приватну торгівлю.

Як жилося письменникам у цей час, коли ще не існувало Спілки? Де вони працювали, за що жили й утримували сім’ї? Скільки їм платили? Якими були гонорари, зарплати в редакціях і видавництвах? Про це розкажуть документи.

01
24 липня 1919 року Володимир Ярошенко підписав із Всеукрвидавом угоду, за якою продав видавництву збірку «Луни» з правом видати її «в неограниченном издании в количестве неограниченых экземпляров». Всеукрвидав платив автору за друкований рядок 5 крб. Загальна сума гонорару склала 3575 крб, які Ярошенку виплатили одразу.

Від видавництва угоду підписали завідувач літературним підвідділом Дмитро Загул, завідувач української секції Павло Тичина і секретар Павло Комендант.

02_Khvylovyi_rospyska

Багато письменників у ранніх двадцятих починали як журналісти, поки з’явилися перші літературні часописи, а там і кооперативні видавництва.

За перший квартал 1922 року Микола Хвильовий отримав у журналі «Шляхи мистецтва» зарплату в сумі 55 600 000 крб.

Розписка
Жалованьє за Шляхи мистецтва № 2 (січень, лютий, березень) одержав пятьдесят пять миліонів шістьсот тисяч карбованців.
Микола Хвильовий
13/ІV 22.

03_ШМ-1921-1

Навесні 1924 року Микола Хвильовий працював уже у видавництві «Червоний шлях», яке випускало серед іншого однойменний журнал — перший «товстий» літературно-науковий і громадсько-політичний щомісячник. Це був давно плеканий проект Народного комісаріату освіти, де від самого початку заправляли колишні боротьбісти. Першим редактором журналу став нарком освіти Григорій Гринько, через півроку на обох посадах — голови Наркомосу і редактора «Червоного шляху» — його змінив ще один екс-боротьбіст Олександр Шумський.

І хоча нині люблять казати, що концепцію журналу ретельно придумували заледве не в Політбюро ЦК КП(б)У, насправді партія на журнал ні грошей не давала, ні долею його не цікавилася попервах. Художник Сашко (Олександр Довженко), штатний карикатурист газети «Вісти ВУЦВК» і журналу «Всесвіт», намалював дружній шарж — варіант видавничої марки «Червоного шляху», де очільники видавництва, зокрема нарком Шумський і Сергій Пилипенко, жебрають грошей на видання.

«Список осіб, що служать або працюють по найму у видавництві “Червоний шлях”, заробіток яких пересічно в лютому й березні виносить не менше 75 карб. золотом.
Прізвище, ім’я та по батькові | Посада | Розмір платні (червон. карб.)
Яловий М. | Секретар редакції | 369,83 (лютий) | 184,98 (березень)
Тичина П. Г. | Член редакції | 257,42 (лютий) | 128,71 (березень)
Хвильовий М. | Член редакції | 257,42 (лютий) | 128,71 (березень)»

04_Chervonyi_shlakh

Тим часом економіка в країні більш-менш налагодилася, зарплати і гонорари зростали. Володимир Сосюра передумав стріляти «в кожні жирні очі, в кожну шляпку і манто…», але грошей йому постійно не вистачало. Розбалуваний увагою публіки, вірші свої він цінував досить високо. Влітку 1928 року Сосюра надіслав чергового слізного листа редакторові київського журналу «Життя й революція» Івану Лакизі.

Шановна Редакціє!
Посилаю вам вірші, за які не жалко заплатити по 1 карбованцю. Я зараз на дачі в Святих Горах (Донбас), і мені дуже потрібні гроші.
Вишліть мені в рахунок гонорару за ці вірші («Сад» і «Ліг на верби огонь янтаря…») 100 (сто) крб. грошей.
Тільки не мучте мене чеканням.
Ви ж мене розумієте!?
Ваш В. Сосюра
30/V–28

Аванс для письменника — це була свята справа. Схоже, у двадцятих без авансу ніхто не працював. У Державному видавництві України збереглися кількасторінкові списки боржників: авторів, які взяли аванси під романи, нариси, збірки віршів чи оповідань, і канули з ними в Лету.

Та без авансу часто-густо письменники не могли прожити. Знаменитий Арген — Аркадій Генкін — писав фельєтони для щоденної харківської газети «Вечірнє радіо» і для «Червоного перця», куплети й частушки для естради і модних тоді «живих газет». Він неодмінно виканючував в редакціях аванси і безпробудно пив. Історію, як Арген повісився після скасування авансів, запам’ятав колишній харків’янин Лев Копелєв.

«Он жил в полупустой комнате в большой захламленной коммунальной квартире вблизи старого базара. Ответственную съемщицу, толстую и крикливую бабу, он в глаза величал “ма шармант мадам”, а за глаза называл “моя бандерша”. Она была продавщицей ларька и подкармливала его в дни полного “декохта” (безденежья). Однажды она прибежала в редакцию “Вечернего радио” с воплем:
— Ой, люди, идите скорише, Аркашенька повесился! Комната запертая, но я скрозь дырочку увидела: висит в угле.
Дверь без труда взломали. В углу Арген, понурив голову и далеко высунув язык, стоял, подогнув колени, на своей койке. К френчу был приколот лист бумаги с красной карандашной надписью: “Жертва новой инструкции об авансах”.
Когда ворвалась толпа, созванная голосистой мадам, он выпрямился и сказал:
— Вот именно так я повешусь — клянусь и присягаю, если сегодня же не получу хотя бы три червонца аванса!»

05_Sosiura-1

На початку 1930 року колегія Наркомосвіти затвердила мінімальні ставки авторського гонорару за літературні твори. Ці ставки було розроблено за участю профспілок, видавництв і місцевкому письменників. Порівняйте ставку за вірші, друковані в періодиці, і запити Сосюри — «не жалко й карбованця» за рядок.

«За оригінальні прозаїчні й художні твори мінімальна ставка — 100 крб за друк. арк., за оригінальні критичні, публіцистичні й бібліографічні твори с правах театру, кіно тощо — 90 крб за друк. арк., переклади, що не потребують редагування, — 40–50 крб за арк., переклади, що потребують редагування, — 30 крб, оригінальні й перекладні вірші, що друкуються в періодичній пресі, оплачуються мінімально — 60 коп. за рядок, вірші, вміщені в інших виданнях, — 30 коп. за рядок.

Підручники для шкіл соцвиху — 80–90 крб за друк. арк., підручники для профшкіл і ВИШів — 100 крб, читанки — 60 крб.

Норми тиражу, що за них автор одержує гонорар, встановлено для художньої прози —5.000 примірників, для масової художньої літератури — 20 тис. примірників, інших прозаїчних творів — 3.000, для творів критичних і бібліографічних — 3.000, для дитячої літератури — 3.000; для оригінальних популярно-наукових творів — 10.000, популярної літератури для масового читача — 20.000.

Усякий випуск творів із тиражем, вищим від зазначених норм, вважається за повторне видання й оплачується авторові в розмірі 60 % мінімальних або договірних ставок.

06_Konkurs_Vsesvit_1927

Підзаробити можна було, беручи участь у різних конкурсах. Скажімо, журнал «Всесвіт» навесні 1927 року оголосив конкурс на краще журнальне оповідання українською мовою. Нагороди призначили такі: І премія — 250 крб, ІІ премія — 125 крб, ІІІ премія — 75 крб. Однак і тим, хто не виграв у конкурсі, але чиї оповідання журнал надрукував на своїх сторінках, «Всесвіт» щедро платив по 50 крб.

Що можна було купити на ці гроші? Наприклад, півтора десятки штучних пальм, щоб відчути себе Хемінгуеєм ;)

07_Palms