Марцін Щигельський: «Треба знайти новий ключ до наймолодших поколінь»

Марцін Щигельський
Марцін Щигельський

Тема Другої світової війни в сучасних книжках для дітей та підлітків в українських книгарнях представлена досить бідно. Ніша лише починає наповнюватися – передусім завдяки перекладам з англійської, а тепер і польської мов. Навесні 2016 року у видавництві «Урбіно» вийшла друком пригодницько-фантастична повість сучасного польського письменника Марціна Щигельського «Ковчег часу», головним героєм якої є мешканець варшавського гетто, хлопчик Рафал. Наскільки важко працювати над темами війни та Голокосту та як їх слід адресувати дітям – у розмові з автором, гостем цьогорічного Книжкового Арсеналу.

– Пане Марціне, ви написали кілька захопливих повістей для дітей та підлітків. Але те, що українською перекладено насамперед «Ковчег часу», є невипадковим. Адже книжок про Другу світову, написаних сучасними українськими авторами, майже немає. Як, на вашу думку, слід писати про війну для дітей?
– Я переконаний, що слід писати дитячі книжки, які розповідають про світ і є такими собі провідниками, що допоможуть дітям орієнтуватися в цьому світі. Друга світова війна спричинилася до того, що сучасний світ виглядає так, а не інакше, її наслідки ми відчуватимемо ще впродовж десятиліть. Знання про минуле необхідне, щоб мати можливість будувати краще майбутнє – так каже Мандрівник, один із героїв «Ковчега часу», і я в цьому також глибоко переконаний. Йдеться навіть не про сухі історичні факти, а про усвідомлення того, на що можуть бути здатними люди, які почуття виникають у них, коли вони опиняються в небезпечних, екстремальних ситуаціях.

– Ви детально й достовірно описуєте Варшавське гетто. Як довго ви готувалися, щоб узятися за таку складну історичну тему та які джерела вивчали?
– Я готувався до написання понад шість років, але тоді я збирав матеріал до книжки для дорослих читачів «Почет польських королев», дія якої відбувається почасти в 30-тих роках ХХ століття й під час ІІ світової війни. Коли роман вийшов, я вирішив продовжити цю тему в дитячих книжках. Із Рафалом ми знайомимося в «Почті», його зустрічає головна героїня книжки Іна – та сама, яка дає Стеллі букет гортензій у «Ковчезі часу». Я зрозумів, що хочу розповісти історію цього хлопця, яка, зрештою, частково спирається на факти.
365339861_w640_h640_kovcheg_chasu_1

– У післямові до книжки ви зазначаєте, що Рафал, як і його дідусь, мали прототипів. Розкажіть детальніше, як ви створили цих персонажів?
– Історію хлопчика, якому невдало вибілили волосся й вивели за межі гетто, розповіла мені Стефанія Ґродзенська, письменниця, фейлетоністка, актриса й танцівниця, яка в «Ковчезі» була прототипом Стелли. Стефанія два роки мешкала у варшавському гетто разом зі своїм чоловіком Єжи Юрандотом і заснувала там один із семи театрів, які працювали в гетто, театр «Феміна». Вона виступала в театрі, писала, а ще допомагала єврейським дітям утекти за мур гетто – історія її мандрівки з хлопчиком окупованою Варшавою – справжня. Проте Стефанія навіть не пригадувала, як звали того хлопця, тому й ім’я, і пригоди хлопчини я вигадав. Я намагався, аби Рафалові пригоди, усе те, що він відчував, були якомога більше наближеними до того, що пережили справжні малі втікачі з гетто. Тому я перечитав десятки біографічних книжок, написаних жертвами Голокосту, передусім свідчення врятованих єврейських дітей. Ці свідчення відразу після закінчення війни зберігалися в сиротинцях. А ще – дитячі щоденники, хоч би такі, як «Щоденник Давидка Рубиновича», «Очима одинадцятилітньої дівчинки» або «Щоденник Рені Кнолль». Для мене то був дуже важкий досвід, пишучи «Ковчег часу», я постійно контролював себе, щоб не перенести ці травми на сторінки книжки.

– Як і «Чорний млин» чи «Омега», «Ковчег часу» – повість пригодницько-фантастична. Про Другу світову для дітей і підлітків прийнято писати реалістичну прозу. Чому для вас була важливою фантастична складова, і чи не критикували вас за це?
– Я вважаю, що дитинство – це єдиний період людського життя, коли магія і фантастика мають ті самі права, що й реалізм. Дитина повністю приймає розповіді з надприродними сюжетами – доти, доки вони будуть послідовною частиною історії й керуватимуться внутрішньою логікою розповіді. Магія й наукова фантастика – це прекрасний шлях навпростець, що дає змогу малому читачеві зрозуміти принципи, які керують реальним світом, бо, скажімо, якщо в книжці хтось знущається із тварини, і вона поскаржиться людським голосом, маленький читач сприйме це значно краще, ніж коли це пояснюватиме якийсь інший герой, і швидше усвідомить хибність таких учинків. У «Ковчезі часу» Рафал знаходить машину часу й прибуває нею до сучасної Варшави. Там зустрічає власну онуку й бачить фрагмент нашої дійсності. Мені здалося, що це допоможе сучасним читачам ототожнити себе з героєм, передусім дасть їм змогу зрозуміти, що змальовані в книжці події сталися не настільки давно, і що їх усе ще можна уявити як період життя якоїсь людини.

Справді, донедавна введення фантастичних ліній до історії про Голокост – ба! – навіть створення белетристики про цей кошмар уважалося (м’яко кажучи) за нетактовність. Але це змінюється, бо тих, хто може розповісти про справжні переживання, стає серед нас дедалі менше. Дійсно, у кількох рецензіях у Польщі й Німеччині автори ставили питання, чи таким чином побудована повість має право на існування. Але все звелося хіба що до запитань, ніхто «Ковчега часу» не засудив. Усі ми розуміємо, що треба знайти новий ключ, новий підхід до наймолодших поколінь, вихованих у час Інтернету, зливи марвелівської продукції та комп’ютерних ігор, бо вони не цікавляться історією, тим, що було, а вони ж повинні все це знати.

Марцін Щигельський
Марцін Щигельський

– У «Ковчезі часу» є сцена, де діти з майбутнього, тобто наші сучасники, грають у футбол хлібиною. Чи справді наше суспільство стало легковажнішим у питанні історичного спадку, культурної пам’яті?
– Певне, що так! І це стосується не лише наймолодших, а й тих, хто народився через десять-двадцять років після закінчення другої світової. Найпростіше й найзрозуміліше пояснює це відома приказка «Ситий голодного не розуміє». Бо справді, як? І навіть усвідомлення історичних фактів не допомагає зрозуміти того, чого зазнали їхні герої. Ось де завдання для письменників, художників і режисерів, які можуть змалювати почуття тих людей і допомогти сучасним споживачам у тому, аби вони самі це зрозуміли й відчули себе ними бодай на мить.

– Один мій друг давно мріє завести єнота, але поки не наважується. Я сказала йому, що прочитала гарну дитячу книжку про Варшавське гетто, де єнот є одним із героїв. Він відповів, що це неможливо. Я додала, що там був іще й шакал, і тоді він вже не витримав і попросив у мене цю книжку. Але мене непокоїть доля шакала. Ви просто мусите зараз запевнити читачів, що на нього теж чекав гепі енд!
– І Міксик, і Бурштин – це вигадані герої «Ковчега часу». Я випадково дізнався про історію варшавського зоопарку й долю його мешканців під час війни – хоч я й народився в цьому місті й там зростав, а в зоопарку бував десятки разів, то все-таки гадки не мав про його минуле. У нас десятиліттями не говорили про сумні події, які відбувалися в цьому місці, і я не можу зрозуміти, чому. Потому, як найцінніших тварин вивезли до Рейху, а решту перестріляли офіцери СС із нагоди новорічної ночі 1940 року, у зоопарку залишилося хіба що кілька екземплярів. Урятувалися видри, які втекли до річки, бобри, куниці, один борсук, який жив на території зоопарку аж до 1943, здається, кілька птахів. Те, що вижили єнот і шакал – теоретично було можливим, бо представники обох видів були в зоопарку в 1939 році. Єноти надзвичайно розумні й сильні ссавці, як і шакали, обох їх можна приручити, якщо ці тварини перебувають у людському оточенні.

А як склалася подальша доля Бурштина? Я певен, що він дав собі раду, бо був дуже обережним і спритним створінням. Найімовірніше, він заховався десь у лісах під Варшавою і, нехай як це сердило мешканців навколишніх сіл, регулярно навідувався до тамтешніх курників. Та могло статися й таке, що він знайшов нових друзів і зазнав інших пригод. Щойно я про щось таке довідаюся, неодмінно це опишу.
wyd_arka_czasu

– Що ви побажаєте українським читачам?
– Найменшим – почуття безпеки, радості, любові й віри в магію, коротше кажучи: від щирого серця бажаю їм щасливого дитинства. А дорослим бажаю сил, надії й витримки, бо справедливість завжди бере гору – цього вчить нас історія.
Marcin_Szczygielski_2015_05

Марцін Щигельський – популярний сучасний польський письменник, автор понад тридцяти книжок для дітей і дорослих, сценаріїв для театру й кіно. Народився у Варшаві 1972 року. Лауреат численних літературних конкурсів. 2013 року повість «Ковчег часу» отримала гран-прі ІІІ Літературного конкурсу ім. Астрід Ліндґрен, що проводиться в межах соціального проекту «Уся Польща читає дітям», а також нагороду конкурсу «Книжка року» польської секції IBBY.

Розмовляла Валентина Вздульська
Переклад із польської Божени Антоняк