Чемодан, вокзал, Європа, або Шепетівка, валюта і панчохи

«Без причини й болячка не сяде. Для поїздки за кордон, отже, виходить, треба мати причину», — писав Остап Вишня, побувавши у Німеччині. Причин у 20-х роках для вояжу в Європу було тільки дві — відрядження або хвороба, та й то не всяка. З власного досвіду Вишня радив: «Найпевніше: щоб поїхати за кордон, бажаю вам придбати харрошу язву в шлунку. Круглу. Як її придбати? Хай колись на дозвіллі розповімо. Харроша буде язва…»

Насправді у 20-х роках письменники і митці побували за кордоном більше у відрядженнях, ніж на лікуванні. Цьому сприяли наркоми освіти — Олександр Шумський і Микола Скрипник. Узимку 1924–1925 років Західною Європою подорожували Валер’ян Поліщук, Павло Тичина й Олесь Досвітній. У травні 1927-го на виставку з нагоди столітнього ювілею німецького театру в Магдебургу Наркомос відрядив представників найбільших театрів Радянської України — режисерів Леся Курбаса і Гната Юру, художника Анатоля Петрицького, актора Йосипа Гірняка. На початку грудня того року в Австрію на лікування виїхав Микола Хвильовий. Наступного року в Німеччині побували актори-березільці Валентина Чистякова, Мар’ян Крушельницький і Лесь Сердюк, а Йосип Гірняк і Остап Вишня лікували шлунки під Берліном. Восени 1928-го на Захід виїхали Аркадій Любченко, Валер’ян Підмогильний та Олександр Копиленко. Тоді ж таки Михайль Семенко в товаристві Іцика Фефера повіз у Німеччину лікувати глухонімого юного генія Олексу Влизька. Невтомний Валер’ян Поліщук осінь 1928-го провів у Німеччині, Норвегії і Швеції. Улітку 1929-го Михайло Яловий строчив листи в редакцію «Літературного ярмарку» з Берліна. Ще через рік Сава Голованівський відвідав колиску футуризму — Італію.

Зліва направо: Олесь Досвітній, Валер’ян Поліщук, Павло Тичина
Зліва направо: Олесь Досвітній, Валер’ян Поліщук, Павло Тичина

Незалежно від офіційної мети — відрядження чи лікування — письменники, режисери, артисти їхали за кордон із довгими переліками закупів і подарунків, а поверталися сповнені вражень і чемоданів.

Перша офіційна письменницька делегація в складі трьох представників Спілки пролетарських письменників «Гарт» вирушила в тогочасний Євросоюз у грудні 1924 року. Це було офіційне відрядження від Народного комісаріату освіти для ознайомлення гнилого Заходу з досягненнями пролетарської культури та налагодження зв’язків з закордонними письменниками. Щасливі квитки витягнули Валер’ян Поліщук, Павло Тичина й Олесь Досвітній. Без блату, звісно, не обійшлося. Гартованцям особисто протегував новий нарком освіти Олександр Шумський, колишній боротьбист, як і голова «Гарту» Василь Еллан-Блакитний. «Піонерів» проводжали всім миром. Хворий Еллан-Блакитний написав їм напутні епіграми — кожному окремо і

Всім разом
Хоча вже ясно видно тропи
Й квитки в кишенях до Москви,
Але… якби вже до Европи
Нарешті виїхали ви!
XI 1924 р.

Валер’ян Поліщук. Прага, 1 січня 1925 року
Валер’ян Поліщук. Прага, 1 січня 1925 року

Маршрут гартованців пролягав через Москву і Ригу в Берлін, Прагу і Париж. З Берліна їздили в Гамбург, Дрезден і Лейпціг. Щоправда, не всі. В Париж теж поїхали не всі. Пролетарської єдності пролетарським письменникам одразу забракло.

26 грудня 1924 року Валер’ян Поліщук писав дружині з Праги: «Тичина робиться все більш противний. Не їсть, щоб не тратити грошей. Ми з Сашком обідаємо по 2 марки 50 пфенінгів (1 крб 25 коп.), а він бутерброд на 70 пфенінгів (35 коп.) з’їдає, а потім не має сили ходити. Скряга, ой… Збирає булавочки, що я викидаю, — ними скріплюють білизну в магазинах, щоб складена трималась, — вони нікудишні; насилу настояли з Досвітнім, щоб викинув якусь брудну коробку, що взяв з Харкова, й не дискредитував нас. Плюшкін ІІ. Але кріплюсь і мовчу. В Празі він потрібний, бо своєю неясною творчістю він відповідає й імпонує цілком тим емігрантським колам з їх провінційними, з українського болота виловленими думочками та настроями. А все-таки й він свідчить за Радянську Україну й проти них. Але в Париж я не можу його брати з собою, а прийдеться. Бр… Слизняка тягати за собою. От судьба спрягла. Навіть в одній кімнаті спимо часто вдвох, бо Сашко курить, то його в другу кімнату».

Тим часом Павло Тичина теж плакався в листі до майбутньої дружини Лідії Папарук у січні 1925 року: «У Празі я знайшов багато неприємностей і нових ворогів, а в подорожі коли не ворогів, то, просто сказати, чужих людей. Так, Ліда, два коло мене їдуть, і такі вони добрі, що третій коло їх не існує. Тяжка подорож, непотрібна подорож, незрозуміла подорож…»

Справа наліво Досвітній, Тичина і Поліщук з членами спілки студентської громади УСРР у Празі. 1925 рік
Справа наліво Досвітній, Тичина і Поліщук з членами спілки студентської громади УСРР у Празі. 1925 рік

Отже, Поліщук із Досвітнім покинули Тичину в Празі, а йому тільки того й треба було. Добрий Павло Григорович про себе називав товаришів дурнями. На початку лютого 1925 року він писав Аркадію Любченку: «Дорогії мої, дурень я, що поїхав з дурнями Але слава богу і самому Вельзевулу, що два дурні поїхали собі, а я з самої Праги ось уже третій тиждень сам. І нічого, якось обійшлось. Хоч смішно було, страшенно смішно. Вони ніяк не могли придумать причепи, як би чкурнути самим, і от у Празі знайшли. Щó вони знайшли — я вам розкажу, як приїду, а тільки дорослим людям та ще пишущій братії так робити негаразд».

Про «відмазку», яку вигадали двійко активних гартованців проти занудного супутника, ми так і не знаємо. Не знаємо, чи привіз Павло Григорович хоч якісь подарунки хорошій Лідусі, яка чекала його двадцять років (ні, не з Європи, звісно, а пропозиції руки й серця) і вислуховувала безкінечні скарги на творче безпліддя. Зате знаємо майже все, чого накупив дружині і Пацу, за якими так боляче скучав, емоційний і безпосередній Поліщук. Цей не скупився ні на булочки, ні на книжки, ні на подарунки: «Да, Йолю, купив тобі цілий флакон Лорігану де Коті і дві пари паризьких шовкових панчох. Це вже моя остання для дому покупка, бо, мабуть, на дорогу додому доведеться позичати грошей трохи, коли десь не викручу».

Українські письменники їдуть за кордон. Зліва направо Григорій Косинка, Валер’ян Підмогильний, Микола Терещенко, Іван Ле. Дружній шарж Георгія Дубинського
Українські письменники їдуть за кордон. Зліва направо Григорій Косинка, Валер’ян Підмогильний, Микола Терещенко, Іван Ле. Дружній шарж Георгія Дубинського

На початку жовтня 1928-го преса інформувала, що за кордон — у Берлін і Париж — готуються їхати четверо київських письменників: Григорій Косинка, Валер’ян Підмогильний, Микола Терещенко, Іван Ле. Та поїхав із них один тільки Підмогильний у супроводі харків’янина Аркадія Любченка.

Остап Вишня недаремно стверджував, що хвороба — найпевніша підстава для виїзду за кордон. Пояснюючи, чому наукове відрядження для цього мало підходить, він передбачив відповідь установи: «Справді таки ми бачимо, що командировка вам, безперечно, потрібна. Але майте, товаришу, на увазі, що, як свідчать фахівці, жіночі панчохи радянського виробу, а також і черевики наші не гірші, як і закордонні. Беручи під увагу мито, вони й не дорожчі. Потім: ви маєте право провезти тільки два костюми, так що, коли зважити вартість подорожі, мито, дорожнечу прожиття за кордоном, багато не виграєте… А ліцензій тепер не дають. Обмотувати себе жіночими панталонами та мережками незручно, бо попадете на кінофільм. Провезти валюту через Шепетівську митницю все одно не вдасться, бо митниця наскрізь бачить, хто везе валюту…»

Валюта у 20-х — неймовірна проблема. Про те, що туристу видали на руки валюту, ставився штамп у закордонному паспорті. Остапу Вишні і Йосипу Гірняку поміняти гроші допомагав сам нарком фінансів Михайло Полоз, ще один із «масонської ложі» колишніх боротьбистів, інакше вони нікуди не поїхали б. А про Саву Голованівського складали легенди: «Поговоривши з молодим поетом, Скрипник розпорядився видати йому кошти (валюту!) на подорож до Італії».

У Поліщука під час «рейду в Скандинавію» закінчилися гроші. Ще 15 жовтня 1928 року він писав дружині з Берліна: «Накупив я різного барахла і розтратився, аж страшно. Ти, Йолю, підготуй ґрунт, щоб можна було мені обов’язково в Осло вислати ще хоч 50 доларів. …Купив тобі плед чудовий, духи, берет модний і нитку паризького жемчугу — теплого рожевого і теж дуже модного. Три шляпи собі, тобі, з твоїми ініціалами, три рушники, собі халат і пальто та дві пари обуві. Білизни ще не купив, але зараз, аж до висилки нових мені грошей, не купуватиму». Через десять днів з Осло: «Грошей немає майже ні краплі. Ще за два дні заплачений пансіон, а там прийдеться у чужих людей позичати. Ет, посилають за кордон і дають, як жебракові, аби галстук купив і не здох». Згодом у Бергені вдалося залагодити фінансові проблеми за допомогою посла СРСР у Норвегії: «З грошима влаштувався — 300 крон (150 крб) цапнув у мадам Коллонтай, а 200 крон мені позичають».

Штамп у закордонному паспорті Миколи Трублаїні про отримання валюти в сумі 175 доларів
Штамп у закордонному паспорті Миколи Трублаїні про отримання валюти в сумі 175 доларів

Кожен, хто дізнавався про закордонну поїздку знайомого, друга, приятеля, робив йому замовлення. Остап Вишня скрушно констатував: «Сидячи у вагоні, ви дивитесь у блокнот і підраховуєте, скільки чого треба вам привезти з-за кордону.

Підрахували: 13 шляп, 45 краваток, 23 пари черевиків, 110 пар жіночих панчіх, 87 автоматичних пер, 15 дюжин олівців, 5 велосипедів, 7 ведмедів…

Темніє у вас в очах і ви, дивлячись на зелені жита, уперто думаєте: “Ну добре! Обмотаюсь! Позатикаю дещо в черевики! Велосипеди здам у багаж! А куди я тих ведмедів позасовую?”

Дорога Шепетівська митнице! Коли я вилізу з вагона товщий удесятеро, як їхав за кордон, думай, будь ласка, що то я так поправився у німецькому санаторії. Коли в мене з ушей торчатиме по ведмедю, а з носа по шляпі, думай, що то мені лікарі приписали всі дірки на дорогу позатикати.

Ну, що ж я маю робити?! Я ж за кордон їду!»

Недаремно Тамара Жевченко в листі до Юрія Яновського намалювала дружній шарж на Аркадія Любченка, який саме виїхав за кордон: у трусах, якійсь латаній-перелатаній свитці і дірявих черевиках з малюсінькою коробочкою у руці, яка символізує багаж. Пояснення: «Бедно, но… аккуратно одет (цитата із його прощальної промови)». У другій руці Любченко тримає довжелезний сувій — список речей, які треба привезти.

Аркадій Любченко виїхав за кордон. Малюнок Тамари Жевченко-Яновської
Аркадій Любченко виїхав за кордон. Малюнок Тамари Жевченко-Яновської

Парфуми й панчохи — зовсім не дрібниці для радянської людини, що вже казати про важливіші, потрібніші речі. Інформатори ДПУ справно доносили: «27/ІІІ сего года возвратился из-за границы Хвильовой, нагруженный 7 чемоданами и новой пишущей машинкой. Он и семья одеты по последней моде Европы.

І сам Вишня не втримався, уздрівши закордонний консьюмеризм. «Усі ми, приїхавши на Захід, — згадував Гірняк, — зразу намагалися забезпечитися одягом і всіма атрибутами гардеробу. Павло Михайлович змінив тільки свою радянську зовнішність, щоб нею не звертати на себе уваги. Однак для свого сина-одинака (від першого подружжя) нічого не жалів… Наша кімната кожного дня заповнювалась пакетами з одягом, іграшками, дитячим велосипедом та автами, все це було дуже старанно вибиране під смак і бажання любимця сина. Коли ж я йому нагадував про безоглядність і безсердечність митних посіпак у Шепетівці, Павло Михайлович запевняв, що вони теж батьки і теж мають синів, тому пробачать Остапові Вишні, що дозволив собі перейти межі дозволених норм. При повороті мій скептицизм виявився більш реальним, і розчарованому батькові довелося попрощатися з цими багатствами на користь дітей шепетівських чиновників… Вони теж мали синів, для яких закордонні іграшки та одяг були неприступними, тому люблячі батьки конфіскували у проїжджих все, що попадалося».

Остап Вишня. «Берлінський день» (1930). Обкладинка Бориса Фрідкіна
Остап Вишня. «Берлінський день» (1930). Обкладинка Бориса Фрідкіна

Берлінське медичне світило послало Вишню в приватний санаторій, де йому прописали суворий курс лікування: шість тижнів у ліжку і жодної їжі, крім теплого молока. Терпцю письменнику вистачило менше, ніж на тиждень. Вишня потай тікав і на підвіконні писав «Вишневі усмішки закордонні». Німецькою він не володів, тому спілкування відбувалося тільки через Гірняка, який мусив виступати перекладачем у перемовинах. Вишня погрожував бунтувати, а лікарі на нього скаржилися. Зрештою, йому дозволили обідати разом з усіма, але тепле молоко не скасували. Бідний Вишня аж давився від заздрощів, коли за сусідні столики приносили різні смачні наїдки, а йому подавали великий пивний кухоль теплого молока…

Напроти Вишні й Гірняка обідали двоє пацієнтів з однаковою хворобою — літня професорка з Берліна і такого самого віку прокурор столичного суду. Їм подавали на сніданок, обід і вечерю величезні тарілки свіжого, щойно нарваного салату. Доведений до відчаю теплим молоком Вишня заздрісно дивився на стару німкеню і раптом спитав Гірняка з невинно-скромною інтонацією: «Йосипе Йосиповичу, ви не знаєте, коли вже ця стара коза напасеться?» Гірняк не доніс ложку до рота і нахилився низько над тарілкою, аж «стара коза» ввічливо спитала: «Was sagt er?»

Закордонний паспорт громадянина УСРР зразка 1928 року
Закордонний паспорт громадянина УСРР зразка 1928 року

Проте не думайте, ніби українські письменники у 20-х роках їздили в Європу тільки в шоп-тури. Валер’ян Поліщук після першої поїздки видав збірку нарисів «Розкол Европи» (1925), а після другої — репортаж «Рейд у Скандинавію» (1931; готується до перевидання в антології українського репортажу 20-х років у видавництві «Темпора»). Михайль Семенко із закордонної подорожі до Німеччини взимку 1928–1929 року привіз збірку віршів і памфлетів «Европа й ми» (1929), а Олекса Влизько аж дві книжки — вірші «Hoch, Deutschland!» (1930) і прозу «Поїзди йдуть на Берлін» (1931). Сава Голованівський став третім серед футуристів після Семенка і Влизька, хто побував за кордоном. Про Італію 1930 року він теж написав дві книжки: збірку віршів «Fronte unico» (1931) і подорожній репортаж «Чобіт Европи» (1932; готується до перевидання в антології «Темпори»), що його блискуче оформив Василь Єрмілов.

Про знайомства і спілкування з Олександром Олесем, Романом Якобсоном і групою авангардистів «Деветсил» у Празі, Марселем Фур’є й Ільком Борщаком у Парижі, Олександрою Коллонтай в Осло, про переклади українців іноземними мовами та захоплення конструктивізмом — про все це ще поговоримо.

Більше статей із циклу “20-ті LIVE із Яриною Цимбал” можна прочитати тут.