Прекрасний принц у грі європейських престолів

Даневська І. Німецький принц Богуслав Радзивіл: роман / Ірина Даневська. – К : Темпора, 2016
Даневська І. Німецький принц Богуслав Радзивіл: роман / Ірина Даневська. – К : Темпора, 2016

Новий роман Ірини Даневської починається із загадкової назви: «німецький принц» із абсолютно слов’янським іменем Богуслав та легендарним литовським прізвищем Радзивіл – це обіцяє нестандартну долю. Уяву розпалює яскравий портрет темноокого красеня голлівудського штибу на обкладинці. Погодьтесь, для історико-біографічного жанру правильно обрати героя – це половина успіху. І романістка поцілила в десятку, вихопивши із плину жорстокого і блискучого XVII століття такий ласий шматочок, що із нього можна зробити не те що цукерку, а триярусний торт.

По-перше, мода на Радзивілів не вщухає вже років 500. Вони – некороновані королі Великого Князівства Литовського, принци Священної Римської імперії, власники величезних латифундій. Ці магнати дали світу десятки маршалів, воєвод, канцлерів, генералів і гетьманів, чиї портрети прикрашають галереї в казкових замках і палацах. Засновані князями міста, збудовані фортеці, названі на їхню честь український Радивілів та литовський Радвилішкіс свідчать про славу і велич династії. У Несвіжі – родовому гнізді – відчайдухи досі мріють відшукати радзивілівський «Скарбець».

По-друге, серед усіх представників роду саме Богуслав із Біржайської гілки найбільше годиться на роль героя роману. Він був таким собі celebrity XVII століття. У його долі схрестилися ключові лінії тогочасної історії Європи – Західної і Східної. Політик і дипломат, воєначальник і меценат, романтичний коханець і дуелянт, родич Ягеллонів, Острозьких, Гогенцоллернів і Габсбургів, Богуслав Радзивіл став легендою вже за життя. Його називали «смертоносним булатом в оксамитових піхвах». Про нього писали в газетах і пліткували у вищому світі не менше, ніж про сучасних принців Вільяма і Гаррі. Пригод у недовгому 49-річному житті шляхтича стільки, що вистачило на 696 сторінок роману і вистачить ще на дві-три таких же грубезних «цеглини».

Богуслав Радзивіл. Портрет невідомого митця. XVII століття
Богуслав Радзивіл. Портрет невідомого митця. XVII століття

На жаль, українці про нього практично не чули, попри те, що Радзивілів з нашою країною єднають і культурні, і політичні, і релігійні зв’язки. На «граничну бідність української Радзивіліани» нарікає історик Олена Русина. Єдине джерело, звідки масовий читач дотепер дізнавався про видатного аристократа, – «Потоп» Генріка Сенкевича, де він змалював хитрого й підступного ворога Польщі. Богуслав у нього нарцисичний: нарум’янений і напахчений, із завитими локонами і в брабантському мереживі. Він запальний вояка, гроза жіночих сердець. Але при тому не поляк, а зрадник, сепаратист, що бажає відірвати собі шматок на мантію із червоного сукна Речі Посполитої.

«Я, чесно кажучи, хотіла б уникнути таких порівнянь [із персонажем Сенкевича]», – сказала Ірина Даневська в нещодавньому інтерв’ю «ЛітАкценту». А все ж без паралелей не обійтися: інші письменники Богуславу увагу не приділяли. У кожного з авторів, польського та українського, – свій підхід, своя історична концепція. На літературному суді Сенкевич – прокурор, а Даневська – адвокат: вона дивиться на Радзивіла захопленим поглядом і не шкодує слів, щоб явити його читачеві в усьому блиску. Із перших трьох сторінок зрозуміла безумовна любов романістки до свого героя, і це викликає емоційний відгук. Карета з гербами везе маленького хлопчика з Ліхтенберга до Вільнюса, де його зустрічають дядько Кшиштоф Радзивіл та кузен Януш, – і ми вже готові прикіпити серцем до красивого й доброго сироти, якого вирвали зі звичного середовища і закинули в невідому країну.

Перший розділ твору – «На сходинках трону» – жанрово близький до роману виховання: княжича вчать історії та географії, юриспруденції і Закону Божому, військовій справі й мистецтву фортифікації, іноземним мовам і риториці, наставляють, як зав’язувати контакти з впливовими людьми, відстоювати свої права в суді і дбати про маєтності. Найкраще в Богуславі – вроджений і розвинений аристократизм, який зовсім не є пихою і гонором. Це загострене відчуття лицарської честі, відповідальність за слова і вчинки, вміння гідно триматися в будь-якому товаристві. На шляхетності, яка зобов’язує діяти, на тому ж «noblesse oblige», що всотане з молоком матері, тримається характер юного Радзивіла. Богуслав – постать ренесансного закрою, людина Реформації, адже його життєві орієнтири зумовлює протестантське вчення Кальвіна: «людина приходить у цей світ, аби якнайповніше виявити таланти на користь собі, людям та Вітчизні». Авторка змогла переконати, що Річчю Посполитою і Князівством Литовським правили не кухарки, а дбайливо виплекана еліта з ренесансним кругозором та європейським мисленням. Звісно, напрошуються невигідні паралелі з ХХ століттям, «віком мас», коли долями націй і держав крутили диктатори-недоучки…

Лешек Телешинський у ролі Богуслава Радзивіла в екранізації роману Генріка Сенкевича «Потоп» (режисер Єжи Гофман, 1974 рік)
Лешек Телешинський у ролі Богуслава Радзивіла в екранізації роману Генріка Сенкевича «Потоп» (режисер Єжи Гофман, 1974 рік)

Згодом у другій частині під назвою «Імперській принц» Ірина Даневська відправляє нас у тривалу мандрівку разом із Богуславом та його почетом. Освіту має увінчати перебування в німецьких університетах, у воєнних таборах, при французькому й англійському королівських дворах. Подорожні враження Радзивілла оживляють оповідь, якій місцями бракує темпу: очима принца ми бачимо по-голландськи охайний Гронінген, гостроверхі дахи Амстердама, пишність архітектури Брюсселя, бруд і темряву вулиць Парижа. Пресвітлий князь непосидючий та енергійний, і його маршрути креслять карту Європи від Варшави до Орлеана, від Дюнкерка до Ясс. Кількість вельможних знайомих Богуслава зростає в геометричній прогресії. Ось він вечеряє з братом французького короля Гастоном Орлеанським, веде дипломатичні перемовини з кардиналом Рішельє, їздить на полювання з англійським монархом Чарлзом Стюартом, штурмує форти у війську принца Оранського. Харизматичний, сміливий, дотепний юнак усюди – любий гість і бажаний жених, перед яким вінценосні наречені шикуються в чергу. Фортуна не завжди на його боці – князю довелося потрапити в полон, у кораблетрощу і навіть день відсидіти в Бастилії. Авантюрна вдача й шалений темперамент не дають йому жити спокійно: Радзивіл, бува, гарячкує, сипле грошима направо й наліво – по чверті мільйона злотих за рік! – встряє в дурнуваті амурні пригоди та сварки. Милуючись Богуславом, Ірина Даневська не забуває, що він – живий чоловік, зі своїми слабкостями і гріхами молодості.

Довге читання роману не втомлює: підкоряють його епічний розмах і масштаб, поліфонія голосів, щільність розповіді й ретельно прописані декорації, без чого історичне полотно не матиме «атмосферності». Ерудиція автора в цих випадках завжди йде на користь твору. Романістка відрізняє куранту від гальярди, флейт від пінаса, а равелін від демілюна. Вона точно знає, що таке «мембрани», скільки ліврів витрачали на утримання в’язнів Бастилії, скільки глеків вина дарував ректору новоспечений студент в університеті, як виглядав посольський кортеж поляків і Блакитна вітальня маркізи Рамбуйє. За цікавими історіями вгадуються місяці копіткої праці, збирання документального матеріалу – історичних студій, мемуарів, листів, що підпирають сюжет, мов підводна частина айсберга, – невидима оку, проте міцна і солідна.

«Автобіографія» Богуслава Радзивіла (Мінськ, 2009 рік)
«Автобіографія» Богуслава Радзивіла (Мінськ, 2009 рік)

Ірина Даневська не приховує, що в основі життєпису Богуслава – його «Автобіографія». До слова, білоруси переклали її і видали у 2009 році, до 390-річчя принца, її можна почитати в мережі. Авторка прив’язана до цього насиченого фактами, та скупого емоціями документу. Однак під її пером картини минулого оживають – і читач опиняється в компанії повнокровних персонажів, які діють, мислять і говорять як люди свого часу. Ефект занурення в епоху абсолютний. Розважливий князь Кшиштоф Радзивіл, свавільний і лихий норовом Адам Сакович, дбайливий Самуель Пуцята, горда і пристрасна Беатриса де Кюзанс, а разом з ними королі, принци, кардинали, полководці, митці, куртизанки, солдати, купці утворюють пишний і гармонійний барочний ансамбль.

Чи варто дорікати Ірині Даневській, що її Принц не є українцем з діда-прадіда? За бажання можна відшукати в Радзивілі краплю нашої крові – від Острозьких. Без сумніву, цей герой зіграв свою роль у вітчизняній історії. Подеколи він воював із Хмельницьким на стороні польського короля, але був покровителем православних. Справа в іншому. В українській літературі історичних романів та повістей – хоч греблю гати. У топ-темах традиційно тримаються Київська Русь і Козаччина. Лише в останню декаду акцент перемістився на ХХ століття. Однак чи так уже активно пишуть наші автори про інші країни? Без сумніву, є і в нас свої здобутки, наприклад «Quid est veritas?» Наталени Королевої, «Володарка Понтиди» Юрія Косача або «Роксолана» Павла Загребельного. «Німецький принц Богуслав Радзивілл» цінний тим, що розмикає українську історію в європейський простір, синхронізує події на наших землях із тими, якими жили Нідерланди, Франція, Англія, Німеччина й Польща. Така оптика Європи, охопленої мовби одним поглядом із висоти пташиного лету, є для української прози незвичною, цікавою і точно – актуальною.

Богуслав Радзивіл. Гравюра Єремії Фалька. 1654 рік
Богуслав Радзивіл. Гравюра Єремії Фалька. 1654 рік

Інша проблема, яка виникає у зв’язку з романом про Богуслава Радзивіла, – чи готовий сучасний читач до історичного твору великого формату? У якому епічне начало превалює над лірикою і драмою? Чи є шанси в нього стати популярним літературним продуктом? У нашій прозі є прекрасні зразки епопей – трилогія «Богдан Хмельницький» Михайла Старицького й пенталогія «Мазепа» Богдана Лепкого. Обидві написані задовго до епохи Фейсбука і Твітера. Літературна мода – дама примхлива, і з того часу змінилася не один раз. Теперішня публіка звикла до менших, проте динамічніших жанрів. Сприйняття великого масиву інформації, як-от у мережевих лонгрідах, вимагає особливого підходу, розбавлення тексту анімацією, фотографіями, цитатами та інфографікою. З іншого боку, масовий читач / глядач легко прив’язується до книжкових циклів і телесеріалів, тому письменники і режисери опановують фах Шахерезади.

Нещодавно директор «Фоліо» Олександр Красовицький у соціальній мережі навів приклад Чехії, де в хітах – велетенські трилогії по тисячі сторінок у томі: «А в нас що – нікому написати або читати не будуть по 3000 сторінок? Або подій такого рівня в історії не було? Я би читав. А Ви?» За приклад можна взяти британську літературу, де, приміром, популярний 9-томник «Саксонських хронік» Бернарда Корнуелла чи великі за обсягом історичні романи Кена Фоллета «Стовпи землі» і «Світ без кінця» (всі вони перетворені на серіали). Природним виглядає інтерес українських читачів до перекладних фентезійних епопей – від Толкіна до Джорджа Мартіна. Гадаю, масштабні історичні романи невдовзі відвоюють власну нішу на книжковому ринку. І видавництво «Темпора», що видало ошатний том Ірини Даневської, показує добрий приклад.

Беатріса де Кюзанс, коханка Богуслава Радзивіла. Портрет Антоні ван Дейка, 1634 рік
Беатріса де Кюзанс, коханка Богуслава Радзивіла. Портрет Антоні ван Дейка, 1634 рік

У «Німецькому принці» є всі складові для літературного успіху: інтрига, пристрасті, романтика, барвисте історичне тло і юний привабливий герой, у якого можуть закохатися читачки від 7 до 77. Роман написаний так легко й захопливо, що з нетерпінням ждеш продовження. Біографія Радзивіла відома, і далі нас, певно, чекають запеклі військові баталії з козаками, московітами, поляками і шведами, карколомні політичні інтриги та Велике Кохання Богуслава. Отож, попереду – нова зустріч із нащадком славетного роду.