Гаррі Поттер передпенсійного віку

139935
Сьогодні, 30 вересня, в день презентації українського перекладу восьмої книги про Гаррі Поттера – “Гаррі Поттер і прокляте дитя”, “ЛітАкцент” пропонує відгук на англомовне видання очікуваної книжки.

Дж.К.Ролінг. Гаррі Поттер і прокляте дитя / пер. із англ. В.Морозов. - К.: АБА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016
Дж.К.Ролінг. Гаррі Поттер і прокляте дитя / пер. із англ. В.Морозов. – К.: АБА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016

Софія Мамчич. Гаррі Поттер передпенсійного віку

Після сьомої, фінальної, частини епопеї про Гаррі Поттера Ролінґ палко обіцяла не писати більше книг про нього.

Минуло дев’ять років після виходу останнього роману, п`ять років після останнього фільму. Письменниця потроху підгодовувала спраглих фанатів, публікуючи на порталі Pottermore невеликі історії з чарівного світу, повідомляючи, ким стали в дорослому житті персонажі книги, хто на кому женився і хто у кого народився, розширюючи межі чарівного світу на інші континенти, заглиблюючись в історію магії.

І ось цього року, 31 липня, у традиційний день народження Гаррі, було анонсовано вихід «восьмої книги». Уже сьогодні обіцяють український переклад. Ура, затамували подих фанати, вмощуючись у крісло і приготувавшись знову поринути в улюблений світ. Дізнаємося, нарешті, як жилося героям після перемоги над злом, яка далася такою великою ціною . Втім, навряд чи «Гаррі Поттер та Прокляте Дитя» залишиться на почесному місці їхньої бібліотеки.

Ролінґ не написала нового товстого роману про чарівний світ, але поставила виставу у співавторстві з Джеком Торном та Джоном Тіффані. Саме ці три імені зазначено як авторів на обгортці «Гаррі Поттера та Проклятого Дитя» , який є сценарієм однойменної п’єси.

Дія стартує там, де закінчилася книга «Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії» – на пероні Гоґвортського експреса, минуло 19 років після перемоги над Волдемортом. Щасливі сім’ї, старі друзі та їхні діти, шрам уже не болить – повна ідилія. Маленький син Гаррі Албус, який вперше їде у Гоґвортс, боїться, що чарівний капелюх відправить його до Слизерину, але батько заспокоює, що хлопчик зможе сам обрати, якщо йому це важливо.

Перше, об що спотикається читач – новий для письменниці жанр, який міг би бути цікавим експериментом, якби одразу не перекреслив найбільші чесноти її текстів. Виявляється, саме неспішні описи інтер’єрів та екстер’єрів, буденних справ у чарівному світі, деталей побуту, а не простуватий Гаррі чи його відчайдушно передбачувані друзі й створили густе письмо, від якого божеволіють мільйони фанатів у всьому світі,. У «Проклятому Диті» не залітають сови з поштою, домові ельфи не кладуть грілки у постіль у холодний день, а чарівні магазини згадано тільки побіжно. Щоденну магію світу безжально відтято, і нам лишається тільки голий сюжет.

Структура твору в форматі уривків із різного часу, які швидко змінюються, найбільше нагадує популярні прийоми у серіалах, які вже використали всі стандартні сюжетні ходи і тепер героям сняться сни про паралельну реальність. Постійно повторюють відомі вже події, які перемежовуються з новими обставинами та мареннями, і це встигає добряче набриднути, поки нарешті почнеться найцікавіше.

Перші інтриги також нагадують стандартні прийоми сиквелів Голівуду. Коли вже всіх поганих убили, з’являються чутки, що у Волдеморта був брат-близнюк дитина. Звісно, щось має піти не так: маленький Албус тут же потрапляє до Слизерину, якого боявся ще кілька годин тому, із ким же він міг потоваришувати ще в поїзді, як не з сином шкільного ворога свого батька?

Втім, Ролінґ починає виправляти прорахунки минулих текстів. Належність до Слизерину в романах на 99% означала, що перед вами чисте зло (а у цьому коледжі вчилися, між іншим, чверть усіх чарівників). Персонажів, які виявляються не такими й поганими, можна порахувати на пальцях однієї руки. Решту слизеринців поголовно під час фінальної битви евакуйовують, адже жоден учень і не подумає стати «на бік хороших». У «Проклятому Диті» в Слизерині вже вчаться і хороші підлітки, які поки не можуть порозумітися зі світом, і цілком позитивні заучки, які можуть бути відважними і «правильними». Та що там, навіть Драко Малфой виявляється цілком приємним дорослим.

Але попри більшу віру в людство, персонажі залишаються доволі однобокими. Вже з перших сторінок можна без проблем угадувати, як вони поведуть себе в тій чи іншій ситуації, якщо пам’ятати про основний девіз «всі відверто погані можуть бути хороші , а відверто хороші можуть бути погані: не все так однозначно».

Потерпає новий «Гаррі Поттер» і без традиційного гумору, яким було наповнено діалоги в романах. Звісно, тривалість вистави не дозволяє розвернутися, але тільки Рон, здається, зберіг здатність жартувати серед своїх друзів, що ніби застигли у монументальних позах «я готовий боротися зі злом до кінця».

Врешті, уважні читачі серед радісного галасу журналістів про нову книгу не могли очікували більше від сценарію вистави, хай навіть настільки довгої, що її доводиться показувати два вечори поспіль. Психологічна напруга в фіналі дозволить все ж отримати катарсис, візит до чарівного світу все ж відбудеться. Ймовірно, «Прокляте дитя» займе нішу, для якої його було створено – ще одного шоу в якомусь із «ГарріПоттерЛендів», куди ностальгічні батьки водитимуть своїх дітей.

А поки очікування поттероманів спрямовано на трилогію фільмів від невтомних Warner Bros. та Ролінґ «Фантастичні звірі і де їх шукати», дія яких відбувається за 70 років до народження Гаррі.

 

Читайте також: Вікторія Левицька. Життя після Поттера