Класика «центральноєвропейського» жанру

Максим Дупешко.  Історія, варта цілого яблуневого саду. - Чернівці: Книги ХХІ, 2017
Максим Дупешко. Історія, варта цілого яблуневого саду. – Чернівці: Книги ХХІ, 2017

У сучасній українській літературі побільшало на одну книжку в тому дуже умовному «жанрі», що його часом не менш умовно називають «центральноєвропейським романом». Ідеться про «Історію, варту цілого яблуневого саду» Максима Дупешка від видавництва «Книги ХХІ». Додам також, що побільшало амбітних і здібних прозаїків, адже «Історія…» – то перша книжка Дупешка.

У центрі твору, попри всі сюжетні й образні перипетії в долях його героїв, насправді перебуває місто. Місто Чернівці. Місто Чернівці одразу в кількох епохах, а головно – в міжвоєнні роки ХХ століття. Місто надзвичайно мультикультурне й строкате, то статечне, то екзотичне. Місто речовинне і стильне. Місто, сповнене власної неповторної культури й ідентичності та не позбавлене ностальгії за клаптиковою імперією Габсбурґів. А вже в ньому розгортається приватна історія кількох поколінь і відбиває, ніби річкова поверхня, парадокси Великої Історії з її війнами, «переїздами» кордонів та іншими катаклізмами. Гадаю, ви впізнали дискурс. Тож наводити контекст із нашої та сусідських літератур немає сенсу – все це дуже навіть на слуху.

Оповідач «Історії, вартої цілого яблуневого саду», наш із вами сучасник, якось зустрів живий уламок тих міфічних старих Чернівців – старшого чоловіка на ім’я Павел Бачинський. І той розповів йому про своє життя, ставши принагідно головним героєм книжки.

А головною подією його життя було мультинаціональне кохання. Тобто кохання його, нащадка українців, поляків і німців, та єврейки Дори. Романтичне знайомство, повільне зближення на тлі тривог і катастроф межі тридцятих і сорокових років. А потім зникнення Дори за брамою чернівецького ґетто – і пошуки Павлом її слідів довгі десятиліття… Усе це на тлі інших життєвих радощів, трагедій і курйозів.

Паралельно розгортається інша, вже раніше трохи окреслена епопея. Спершу – буття «європейських» Чернівців. Далі – руйнування духу строкатого і смачного міста. Воно в книжці відбувається в два етапи – при «других румунах» (союзниках Гітлера) та при радянській владі, а також, ясна річ, завдяки війні.

Відтак, постають сіруваті й ворожі героєві радянські Чернівці. І завершують цю структуру Чернівці дев’яностих років, із яких ніби й ведеться оповідь (щоправда, є ще зовсім трохи епізодів уже з цілковито наших днів – із фронту українсько-російської війни). Варто відзначити, що, всупереч стереотипам, 1990-ті зображено як доволі жвавий, яскравий і вигадливий, хоч і непростий, період, у якому починає відроджуватися дух міста.

Максим Дупешко змалював Чернівці красиво і привабливо, хай десь і стереотипно (більше про це – далі). Читаючи книжку, хочеться потрапити знову до цього міста, отож вона має певну туристичну цінність, а тому, може, ще послужить цій галузі Чернівців, яка й так добряче прогресує в останнє десятиліття. І розвиває чернівецький міф і чернівецький текст в українській літературі. А українська складова цього міфу останнім часом явно потребувала увиразнення й додаткового проговорення.

Згадувана романтичність – одна зі стилістичних домінант книжки «Історія, варта цілого яблуневого саду». Романтизм і сентиментальність чатують на читачів на кожній другій сторінці. Від емоційних перепадів і фатальних почуттів до особливої культури прогулянок і ефектних краєвидів. Проте Дупешко уникнув дуже поширеної в таких випадках спокуси поспекулювати на сльозових залозах читачів.

На тих сторінках, які стосуються 1990-х років, оповідач де-не-де легко підсміюється над постмодернізмом (здається, вже намертво приклеєним в українському літературному контексті саме до дев’яностих). Однак чимало моментів самого твору Максима Дупешка зовсім не чужі мерехтливим постмодерним тенденціям. Це й постійне перемикання з епохи на епоху. І характерне багатоголосся. І численні натяки з алюзіями (частина з них, гадаю, буде зрозуміла самим тільки чернівчанам). І літературна пародія на радянську пропагандистську п’єсу та тут же – критика цієї пародії. Проте письменник не доводить усі ці речі до естетичної густини формалізму. Навпаки, скеровує своє письмо абсолютно сюжетно, надає йому імпульс литися стрімко і прозоро, як це робить річка Прут, здається, навіть у межах Чернівців (чи хай буде в межах Чернівець – щоб підтримати місцевий колорит).

Головною слабкою ланкою «Історії, вартої цілого яблуневого саду» виглядає жанрова передбачуваність і деякий схематизм. Для декотрих читачів вони можуть бути зовсім неприйнятними. Ідеальні Чернівці-до-радянської-влади надто вже стандартні, кава в них надто добра, а портрет цісаря надто очищений від результатів діяльності мух. Подекуди це місто надто нагадує Львів Юрія Винничука (зокрема, веселим вигадливим побутом) чи Станіслав Софії Андрухович (зокрема, загадковим тривожним настроєм). Міжнаціональні відносини тут так само надто правильні: не просто толерантні в поєднанні з «окремими інцидентами», а й із неодмінними «квотами» різних народів у кожній описаній компанії: українець-румун-єврей-німець(-поляк). А в описі «радянських варварів» аж навіть якось дивно не зустріти всоте переказаного старого анекдота про жінок і нічні сорочки, прийняті за вечірні сукні. Не позбавлена дози наївності й розв’язка головної інтриги – пошуків слідів Дори, – коли розгадки і люди, які їх знають, раптом починають сходитися докупи за лічені дні, підозріло швидко.

Але на диво це той випадок, коли така наївність у загальному заліку не дуже сильно й шкодить. По-перше, в певному сенсі вона співзвучна й сентиментальним, романтичним, і постмодерним мотивам книжки. По-друге, небуквально трактована, непогано корелює із символічним планом роману, в якому зустрічаємо такі колоритні мотиви, як яблуневий сад, що в ньому головний герой розповідає свою історію оповідачеві (спокушає історією? спокушає старими Чернівцями?), чи як Бог, котрий являється матері Павла на даху вокзалу. Усе це разом укотре нагадує нам про те, що здоровий глузд не відіграє прямолінійно-визначальної ролі в літературі.