«Ловля форелі в Америці» Бротіґана: у пошуках ідеальної Америки

 

Річард Бротіґан. Ловля форелі в Америці / пер. з англ. Бориса Превіра та Максима Ларченка. – Київ : Комубук, 2017

– Пробачте, – сказав я. – Мені здалося, що ви струмок форелі.
– Ні, це не так, – відповіла вона.

«Ловля форелі в Америці» – не тільки назва роману; це – явище, ім’я одного з героїв, дешевий готель неподалік Бродвею і, врешті-решт, ідея. Бротіґан парадоксально використовує слова й образи, вигинає простір як йому заманеться, а все задля того, аби розповісти сумну американську історію.

Власне, кому б розповідати про Америку, як не американцю: на батьківщині Бротіґан знакова постать контркультури 1960–1970-х: письменник, поет і навіть автор музичного альбому. Натомість поза межами США він не надто популярний – і дарма, адже за оманливо простою, навіть дещо дитячою манерою його текстів криються серйозні теми.

Два найвідоміші романи письменника – «У кавуновому цукрі» та «Ловля форелі в Америці» – перекладені українською. Перший побачив світ у журналі «Всесвіт» у 2016 році, другий нещодавно вийшов друком у видавництві Komubook – саме про нього й ітиметься.

Про що й для кого

Намагатися пояснити, про що романи Бротіґана – справа невдячна, якщо й узагалі підйомна. «Ловля форелі в Америці» – це зібрані докупи шматки («розповідь має епізодичну структуру» – написали би в підручнику), просякнуті спільним настроєм та ідеєю. Настрій тут можна назвати форелевим (він збережеться й «У кавуновому цукрі»): фореллю повняться струмки, її можна ловити, досліджувати чи просто нею милуватися. З ідеєю складніше – можливо, тому, що вона дисонує з настроєм. Бротіґан оповідає про Америку – Америку своєї мрії й Америку реальну, і як ці Америки співіснують.

Протагоніст – невідомий нам молодий чоловік, який подорожує з жінкою та дитиною. Він (пере)відкриває для себе рідну країну – трохи розчаровується, трохи ностальгує. Чому це актуально тепер і зараз? Тому що ми теж переживаємо проблеми – нехай і не такі, як тогочасна Америка, але вони є і про них треба говорити. Власне, річ не в проблемах, а в підході до їх розв’язання, адже саме на цьому підході ґрунтується проблематика книги.

Для кого цей роман? Якщо дуже спрощено: для тих, кому не байдужа тема суспільних проблем; або ж, принаймні, для тих, хто любить сюрреалістичну манеру оповіді.

Американська мрія навпаки

На перший погляд, Америка в романі Бротіґана – це щось особисте, країна крізь сюрреалістичне сприйняття мрійника. У головного героя немає імені, це такий собі Everyman – усі й ніхто водночас. Саме ця анонімність універсалізує все, що відбувається – і наївний приватний досвід перетворюється на роман-викриття.

При цьому текст Бротіґана важко назвати сатирою чи хоча б іронією: чогось невимовно бракує. Немає дошкульності та гостроти, без яких осуд не викликає протесту й банально скочується до ескапізму та політики невтручання.

Герой шукає Америку своєї мрії – і не знаходить. І в мить оцього «незнаходження» починають відбуватися підміни. Зрештою, вибір простий: або ти активно взаємодієш із простором і намагаєшся щось змінити, або вміло використовуєш свою уяву, яка все перевертає з ніг на голову – і світ уже не такий, яким здавався. Та сталь, виготовлена з форелі, все одно лишається сталлю, а ескапізм і порождений ним релятивізм ні до чого хорошого не приводять.

Звісно, можна заперечити: навіщо ототожнювати автора з протагоністом? Можливо, мета Бротіґана – засудити пасивність головного героя. Або ж Бротіґан бачить чимало спільного між собою та ним, тож водночас і не згоден із такою позицією, але й розуміє її та не бачить шляхів (чи не має сил) щось змінити. Врешті-решт, сам автор не витримав суперечки зі світом і покінчив життя самогубством. Це не те, щоб ключ (або зовсім не ключ), але принаймні зачіпка до хоч якогось розуміння.

Бротіґан порушує багато тем: взаємодії людини з природою, насильства, бідності та економічної нерівності, соціального астигматизму. Звісно, це все сховано під шаром слів і образів – часом дотепних, часом ліричних. Так, роздуми про довкілля – це і складання переліку еко-рецептів («Ще один спосіб приготування горіхового кетчупу»), і рефлексії щодо вбивства койотів цианіновими капсулами («Койоти Солт Кріку»).

Не уникає автор і політичних алюзій. Так, у розділі «Балет для ловлі форелі в Америці» йдеться про дарлінтонію – рослину, що приваблює комах своїм солодких запахом, а потім їх «поїдає». На квітці причеплено значок «Я за Ніксона»: досить прозорий натяк на улесливість політиків, які обдурюють виборців брехливими обіцянками.

Власне, Бротіґан багатошаровий – за кожним образом щось криється. Щоправда, українському читачеві, а особливо такому, який не дуже знається на реаліях Америки 1950–1960-х, часом буде важко розпізнати і зрозуміти усі підтексти. Тож якщо ви налаштовані серйозно й хочете отримати максимум задоволення (з приміткою – задоволення від комфортного перебування у просторі книги) – варто почати з історичної розвідки.

Прекрасний сюрреалістичний світ

Як доречно написано у анотації, «Ловля форелі в Америці» – це роман, зітканий із клаптиків марень, спогадів та вражень. Усю книгу здається, що перебуваєш у сні – химерному, часом безглуздому і нелогічному, але напрочуд образному й яскравому.

Бротіґан дивує епітетами й порівняннями: «Спершу він дістав банку об’ємом на один галон, і ми пішли на заднє подвір’я, де кран стирчав прямісінько з землі, наче палець якогось святого посеред грязюки». Або ж: «Врешті-решт пори роки подбають про їхні дерев’яні імена, наче сонний кухар, що розбиває яйця над плитою в забігайлівці біля вокзалу» чи «Форель, наче опале листя, дивилася нам услід».

Тим, кому подобається така манера письма, стане до смаку й уже згаданий «У кавуновому цукрі». Він не поступається манерою, проте, швидше, філософський, аніж соціальний, тож не так потребує специфічних знань.

Сюрреалізм у «Ловлі форелі в Америці» реалізується не тільки «мовно», а й «сюжетно»: реальність, ніби у сні чи фантазії, постійно спотворюється, межуючи з абсурдом. Добрий приклад – розділ «Пливи, морський мандрівниче», коли герой переживає ситуацію, а знайомий книгар трактує (чи, швидше, переповідає) її зовсім інакше. До того ж обидві версії далекі від звичної реальності.

Komubook і український переклад

У травні 2017 року видавництво Komubook у третій черзі презентувало перший український переклад «Ловлі форелі в Америці». До цього поціновувачі роману мали вдовольнятися чи текстом оригіналу, чи російським перекладом.

Над перекладом працювали Борис Превір та Максим Ларченко. У своєму блозі Komubook ділиться інтерв’ю з молодими перекладачами: як воно працювати в тандемі, чому саме Бротіґан і трохи про перекладацькі реалії в Україні.

Що ж – зі своїм завданням хлопці впоралися непогано: переклад добротний, цілком передає ритм і настрій оригіналу та напрочуд приємно читається. Хоча не обійшлося й без дрібних одруків чи пропущених ком. Проте такого вкрай мало – кілька випадків на всю книгу.

Що ж до прикрих помилок, то child-eyed rats перетворилося на «холоднооких щурів», що спотворило авторський задум, адже саме через такий художній зворот Бротіґан апелює до питань жорстокості: погодьтеся, вбивати холодкооких щурів і щурів із дитячими очима – настроєво різні речі.

Анна Лип’ятських

Народилася 1990 року на Дніпропетровщині. Закінчила Інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка (напрям «Видавнича справа та редагування»). Працювала журналістом та редактором. Наразі викладає, пробує себе в літературній критиці та художньому перекладі