Український інститут книги: зустріч із перекладачами

 

Ольга Вишня

7 листопада у Києві відбулася зустріч-бесіда перекладачів із командою Українського інституту книги. Міжнародна перекладацька програма – один із пунктів у програмі директорки Інституту Тетяни Терен, а в оголошених планах до кінця року – зустріч з усіма групами гравців книжкового ринку.

Команда Українського інституту книги розповіла про свої плани, зокрема про намір заснувати міжнародну перекладацьку програму, а перекладачі розповіли, як такі програми працюють в інших країнах, поділилися своїми ідеями та міркуваннями щодо того, чим варто наповнити цю програму та які перекладацькі ініціативи насамперед підтримати.

У найближчих планах Українського інституту книги щодо перекладацької програми:
· запуск сайту, де, зокрема, міститимуться інформація про ґранти та стипендії для перекладачів, а також база українських перекладачів з іноземних мов та іноземних перекладачів з української мови на сайті УІК;
· каталог «New books from Ukraine 2017» для іноземних видавництв, культурних інституцій, книжкових ярмарків.

У довгострокових планах:
· конгрес перекладачів;
· заснування резиденцій для іноземних перекладачів в Україні, проведення семінарів, інших освітніх проектів.

Тетяна Терен, директорка Українського інституту книги:
«Ми розуміємо, що робота з українськими та закордонними перекладачами має бути одним з пріоритетів Інституту книги, й дуже сподіваємося, що незабаром зможемо бути вам корисними. Наразі ж ми запросили вас на зустріч для того, аби почути про ваші ідеї, ваші міркування, і маємо надію, що ви поділитеся тією інформацією, яка сьогодні може допомогти зробити Інститут дієвим і помічним для вас та інших груп гравців книжкового ринку в майбутньому».

Альона Кухар, керівниця відділу міжнародних відносин, виставкової діяльності та перекладної літератури детальніше про плани УІКу:
«Ми сподіваємося, що найближчим часом в Українського інституту книги почне працювати сайт. Одна з його рубрик сайту буде присвячена ґрантам і стипендіям. Тут буде систематизовано інформацію про всі міжнародні програми, до яких могли б у різному форматі долучатися ви, перекладачі, та інші учасники українського книжкового ринку. Інформацію про ці програми ми збиратимемо не лише у відкритих джерелах, хоч такий регулярний моніторинг і має стати однією з наших функцій. Уже зараз ми зустрічаємося з представниками іноземних культурних інституцій в Україні, а також листуємося з іноземними експертами у книжковій сфері. Ми просимо їх поділитися інформацією про конкурси, резиденції, стипендії, семінари тощо, щоб у подальшому інформувати вас про них. Наразі ж просимо вас інформувати нас про те, що пасуватиме до такого переліку програм.

На сайті має бути також сторінка, присвячена перекладачам персонально. Тому найближчим часом ми просимо тих із вас, хто готовий публічно заявити про себе на сторінці УІКу надати нам інформацію про вас, ваше портфоліо, надіслати фотографію тощо, – для того, щоб про вас могли прочитати іноземні видавці.

Під час «Книжкового Арсеналу» в травні 2018 року УІК організовує серію професійних заходів, і два з них можуть бути цікавими для вас: це дискусія про особливості та пріоритети діяльності книжкових інституцій в інших країнах за участі керівників цих установ; а також серія персональних бізнес-зустрічей між українськими та іноземними гравцями книжкового ринку (видавцями, літагентами, перекладачами) – прямі перемовини за заздалегідь сформованим графіком. Ми повідомимо вам, коли визначимося із запрошеними іноземними гостями (тобто, з тим, хто може приїхати в Київ) – і розкажемо, як долучитися до цих заходів. Для нас важливо зробити такі серії зустрічей регулярними і традиційно проводити їх під час«Арсеналу».

Звісно, є й інший бік процесу – робота з іноземними перекладачами з української. Я не говоритиму зараз про це багато, зазначу лише, що ми маємо певний кістяк, ключові пункти програми, які завдяки підтримці перекладачів, наших амбасадорів у світі, слугуватимуть промоції української літератури. Частину з них ми плануємо втілити завдяки співпраці з посольствами та консульствами інших держав в Україні. Це, зокрема, конкурси перекладів у рамках однієї мови – в тих країнах, де є кафедри славістики, україністики тощо – йдеться переважно про грошові призи, які заохотили б до роботи молодих перекладачів; іміджеві відзнаки для перекладачів, які би вручалися щороку одному чи кільком перекладачам з української мови тощо. Ми також хочемо регулярно видавати каталог з інформацією про найважливіші новинки вітчизняних авторів – для розсилки іноземним видавцям (перший з’явиться вже цього року). Шукаємо можливість організувати резиденцію для іноземних перекладачів, куди до них приїздили б лектори – мовознавці, перекладознавці, літературознавці, – з лекціями чи приватними зустрічами. І особливо важливий пункт – створення державної ґрантової програми підтримки перекладів з української мови.

Якщо йдеться про інформування іноземних видавців про наші книжки, то вже цього року ми хочемо укласти каталог «New Books from Ukraine 2017» і внести туди новинки, які відберуть експерти з урахуванням того, які саме твори вітчизняних письменників будуть потенційно цікаві закордонним видавцям.

Ми попросили прийти сюди саме вас, тому що знаємо: багатьом тут є що сказати про міжнародні перекладацькі програми, ви долучалися до них або знаєте, як вони працюють. Ми дуже хочемо почути вас, хочемо знати про ваш досвід, послухати пропозиції, коментарі та поради, на що нам важливо було б звернути увагу».

Пропозиції перекладачів

1. Конкурси та премії для перекладачів з української мови

Тетяна Окопна, перекладачка з чеської мови:
«Зараз Посольство України в Чехії у співпраці з кафедрою філології університету у Празі проводить конкурс перекладів з української мови на чеську. Учасники повинні перекласти два тексти – уривок з роману Василя Барки «Жовтий князь» і оповідання Іри Цілик. Мені здається, можна було б розширити цей конкурс на інші посольства, принаймні ті, що активні».

Ірина Славінська, перекладачка з французької:
«Я пригадала досвід роботи в журі премії для перекладачів «Метафора». Нею опікується Ігор Померанцев, призовий фонд 1000 фунтів, це не гігантські гроші. У мене є гіпотеза, що 1000 євро може інвестувати не одна людина в Європі, можуть знайтись і інші ентузіасти. І, можливо, там, де не виходить запустити державну програму фінансування перекладачів за кордоном, варто спробувати зайти через двері невеликих меценатів. Наприклад, у Франції є Олександр Старицький, який спонсорує видання творів Олега Сенцова. Припускаю, що він такий ентузіаст не один».

2. Інформаційні видання про Україну для іноземців

Леся Мушкетик, перекладачка з угорської мови:
«Оскільки це буде державна програма, то вона має дбати про державні інтереси. Ви знаєте, яка зараз політична ситуація в Угорщині. Інформації про Україну дуже мало, а якщо є, вона переважно негативна, нашої літератури у перекладах немає. Натомість є дуже багато книжок угорською мовою про Росію. Я вважаю, що треба розробити науково-популярні видання про Україну, щоб вони знайомили іноземців із нашим нинішнім становищем. Спочатку це можуть бути невеликі брошури англійською, а потім їх можна перекласти угорською, польською, чеською й іншими мовами. Звичайно, я за те, щоб далі перекладати художню літературу».

Надія Кірносова, перекладачка з китайської:
«У Китаї перекладена наша класика, але здебільшого з російської мови. Вони знають про Україну з творів Гоголя – що це житниця, щаслива країна. З іншого боку, вони мають уявлення, що ми – це частина Росії. Але існує Міжнародне радіо Китаю, у них є канал українською мовою, там працюють молоді китаянки, які вчили українську, вони цікавляться різними культурними заходами. Не знаю, чи вони могли би перекладати українську літературу, але варто поспілкуватись».

3. Студії для перекладачів з української

Сергій Борщевський, перекладач з іспанської, англійської, польської, німецької та російської мов:
«Ніде у світі не готують перекладачів-україністів. Це можна вирішити тільки одним способом. Треба обов’язково, щоб якісь державні інституції – з українського боку, можливо, ваша, а з іноземного боку ще якась – організували обмін студентів-перекладачів між двома університетами. І вони обов’язково повинні пройти курс із художньої літератури. При цьому варто заповнити життя тих студентів, які приїдуть сюди, – щоб вони полюбили Україну, щоб вони знались на українській культурі й хотіли працювати як її промоутери».

Катерина Калитко, перекладачка з балканських мов:
«Дуже часто буває, що перекладачі, які щось переклали українською, але не почуваються достатньо компетентними. Їм потрібні супервайзери з нашого боку, і я знаю, що ви плануєте у перспективі резиденції для іноземних перекладачів, – треба подумати над процедурою, щоб створювати такі тандеми – перекладача і супервайзера».

Тетяна Окопна, перекладачка з чеської:
«Для мене дуже важливо, що я щороку можу поїхати до Чехії на богемістичний семінар, знаю, що туди приїдуть ще 30 перекладачів з усього світу, які теж перекладають з чеської. Росте усвідомлення того, що ти не один, – є люди з Данії, Голландії, Америки, Індії, Китаю і з ними можна спілкуватися зрозумілою всім мовою і обговорювати якийсь досвід. І це великий стимул щось робити. Програма триває 5 днів. Усі живуть разом, їздять одним автобусом по всій Чехії. Відвідують місця, де жили видатні автори. Цей проект фінансує Міністерство культури Чехії. Але перекладачі теж платять незначну суму за участь».

Леся Мушкетик, перекладачка з угорської:
«В Угорщині щороку організовують угорсько-український перекладацький табір. Це село, там є колишній санаторій, куди приїжджають студенти-україністи з нашого Лінгвістичного університету, угорознавці, україністи з Угорщини, з кафедри української філології в Будапешті. Два тижні вони там слухають лекції, відпочивають, там виступають угорські чи українські ансамблі».

Катерина Калитко, перекладачка з балканських мов:
«Перекладачі, які так чи інакше працюють з українським контекстом, – це переважно русисти. І тут можна подумати про сприяння цим людям у тому, щоб вони перейшли на переклад з української – їм це нескладно, багато з них зацікавлені в цьому. Можна організувати курси або іншого роду майданчик для обміну знаннями та досвідом. Мене часто запитують, коли буде культурний український центр у Боснії – зрозуміло, що його найближчим часом не буде, але може бути мандрівний майданчик, який приїжджає на якийсь фестиваль, розповідає про ситуацію в Україні і заохочує людей до перекладів.

4. Подбати про видання і промоцію української книжки за кордоном

Євгенія Кононенко, перекладачка з французької та англійської мов:
«Важливий не лише вихід перекладів наших книжок в іноземних видавництвах – потрібна також їх промоція. Я знаю, що багато українських письменників хваляться успіхом за кордоном. Книжки виходять, але не завжди звучать. Реєстр перекладачів у ваших планах є, а контакти перекладачів з української дадуть ті, чиї книжки виходили за кордоном. А промувати можна через ПЕН-клуби. У них є кошти на промоцію, треба до них звертатись».

Тетяна Окопна, перекладачка з чеської мови:
“У Чехії цього року внесли у ґрантові умови обов’язковий пункт: ґрант дають не тільки на роботу перекладача, а 20% ще й закладено на промоцію книги. Якщо вони дають ґрант на переклад книги, то видавець має відзвітуватись за промоцію цієї книги. І ще один момент: раніше бувало, що видавець друкував сто примірників книги, надсилав усім для звітності – і все, книга зникала і затихала, тому тепер там обов’язковий пункт: 15 % іде на друк книги і видавець зобов’язаний повністю прозвітувати про друк, якщо вказував у заявці на ґрант, що надрукує 1000 примірників, то мусить надіслати квитанцію з друкарні».


5. Фестивалі як платформа для розвитку перекладацьких програм

Анна Вовченко, перекладачка з англійської та іспанської:
«Всі розмови про перекладацькі програми слід виводити у площину фестивальну. Думаю, що є сенс зробити базу фестивалів, які привозять авторів і культурних менеджерів, сприяють комунікації».

Катерина Калитко, перекладачка з балканських мов:
«Є така річ, як ґрантові мови і неґрантові мови (іншими словами – «камерні» мови і «більш щасливі» мови). Мені завжди доводиться мати справу з мовою бідної країни Боснії і Герцеговини, яка не може підтримати присутність своєї літератури на міжнародній арені. У той же час вона має літературу безцінну за вагою того досвіду, який транслює. Є також Албанія з безмежно цікавою літературою, яка в Україні не присутня взагалі. І немає мовної школи, мовних курсів, тож ми не уявляємо, що відбувається дуже близько до нас. Для камерніших мов ми хочемо створити майданчик для обговорень, у межах якого проводити перекладацький захід».

Анна Вовченко, перекладачка з англійської та іспанської:
«Усе починалось як програма на фестивалі «Інтермеццо», і, власне, у червні 2018 року наша програма «Острів Європа» вийде на самостійний рівень, там ми будемо говорити про «камерні» мови. Маємо на меті акумулювати досвід перекладачів і авторів, які мають справи з менш популярними мовами».

Катерина Калитко: перекладачка з балканських мов:
«Позаторік ми представляли нашу програму на літературному фестивалі в Хорватії, й вони зацікавлені в співпраці. Є багато міжнародних майданчиків, готових прийняти якусь презентаційну програму – необов’язково організовувати цілий стенд – важливо, щоб поїхали кілька гравців ринку, хтось з авторів і перекладачів і просто провели там презентацію, «закинули гачки», «зачепили» потенційно зацікавлених видавців».

6. Формування літературного канону

Катерина Калитко: «У нас фрагментарне уявлення про світову літературу, немає канону. «ЛітАкцент» пробував це робити і призупинився. У них вийшов матеріал про німецьку літературу, написано, що вже є перекладено з обов’язкового і що ще варто перекласти». Була стаття і про чеську літературу – про те, що також бажано перекласти».

Анна Вовченко: «Є література внутрішнього вжитку і на експорт. Іноді вони не перетинаються, бо не все варто перекладати. Викладати канони для українського читача має український перекладач чи літературознавець. На перспективу це могла б бути серія публікацій на сайті Інституту книги».

Ірина Славінська: «Деколи робота, про яку ми говоримо, частково зроблена, але про неї мало хто знає. На кафедрі теорії та історії світової літератури Лінгвістичного університету, де я навчалась, у першій декаді 2000-х була видана книжка під назвою «Алхімія слова живого». Це дуже якісна книжка, де згадано найкращих французьких авторів ХХ ст. Там є інформація про класиків, яких в Україні перекладали мало. І я маю гіпотезу, що кафедра в Лінгвістичному університеті не єдина, яка це робила.

Також за програмою «Сковорода» від Французького посольства (програма фінансування перекладів з французької літератури) на сайті розміщено список книжок, які вони рекомендують перекласти. Вони фінансують не тільки книжки зі списку, але можна почати з цього. Щоб показати український канон, можна писати статті, але паралельно зробити список літератури зі, скажімо, 300 позицій, з яких щось когось може привабити».

7. Антології сучасної української літератури на експорт

Катерина Калитко: «У Франкфурті колеги мене запитували, що відбулося за останні чотири роки в українській літературі, як ми себе тепер ідентифікуємо.Люди питали прицільно про антології літератури після Жадана, які би давали поколіннєвий зріз, або літератури за хронологічним принципом, або тієї, яка з’явилася після Революції Гідності. Можуть бути якісь довідники, щоб знайомити з іменами».

Катерина Калитко: «Мені здається, що хорошої англомовної антології було б достатньо для того, щоб вірусно розповсюдити її по всіх країнах, які читають англійською, і якщо буде інтерес інших видавців, вони зможуть з цим працювати».

Підготувала Ольга Вишня