Павло Лозинський. Застрелити шпака

Павло Лозинський. Застрелити шпака. – К.: Паїс, 2017

Як відомо, шпак – це невеличкий птах ряду горобцеподібних, який завдяки своїй здатності до багатоголосся нерідко передражнює інших пернатих, а деколи навіть і людей. Недарма ж українська версія його назви походить від пра­слов’янського “ščьpakъ”, яке, своєю чергою, утво­рилося від дієслова “ščipati” – “щипати”, вжитого у значенні “дражнити”, “імітувати”. Звісно, ні­чого страшного, якщо цей халамидник сидить на дереві і знущається зі своїх жертв дистан­ційно, але як бути, коли голосистий шибеник оселяється у чиїйсь голові?

Перед вами збірка історій людей, про яких так і кажуть: “має шпака”. Вони – поряд: ходять ти­ми самими вулицями, їздять у маршрутках, мет­ро чи електричках, сидять за сусідніми столи­ками у кнайпах. Однак дуже часто ми навіть не здогадуємося, що в головах цих людей виводить трелі Sturnus vulgaris.

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики