Серж Мікелі: «Цей жанр подорослішав разом зі своїми першими читачами» (про французькі мальовані історії)

 

Мальовані історії, або ж bande dessinée, становлять нині 12 % книжкового ринку у Франції, маючи величезний вплив на культуру майже всіх європейських країн, франкомовних і не лише. З часу свого виникнення (а це 1896 рік) і досі мальовані історії лишаються динамічним жанром, який об’єднав чимало різноманітних напрямів, талановитих художників, має сформовану традицію та цілу низку культових творів та сюжетів, знаних у всьому світі. Втім, в Україні про bande dessinée відомо вкрай небагато – і, зважаючи на те що український комікс тільки починає розвиватися й прокладати собі шляхи у всіх можливих напрямках, було би не зайвим дізнатися більше про інші європейські комікс-традиції. А ще так можна ненароком дізнатися, що Астерікс і Обелікс вперше з’явилися саме на сторінках bande dessinée. І Тінтін із Тітофом – персонажі багатьма улюблених із дитинства мультиків. І – а зараз буде зовсім несподівано (ну, або ні) – космічні агенти Валеріан і Лорелін, яких ми всі минулого року побачили у фільмі Люка Бессона у виконанні Дейна Де Гаана та Кари Делевінь.

Серж Мікелі – художник та сценарист коміксів у жанрі bande dessinée. Родом із Бастії (Корсика), протягом семи років жив у Парижі, вивчаючи графічний дизайн. Під керівництвом видатного польського ілюстратора Романа Сіслевіча ще в час навчання створив серію комікс-ілюстрацій за творами Едгара По. Почав працювати в царині мальованих історій на початку 2000-х років, і вже перша ж його робота у співавторстві зі сценаристом Франсуа Рів’єром – комікс-адаптація детективного роману Жуля Верна «Драма в Лівонії» (фр. «Un drame en Livonie») – набула неабиякої популярності. До теми творчості видатного французького фантаста Серж Мікелі звертався ще неодноразово в своїй діяльності – зокрема один із його найвідоміших альбомів «Підводна подорож» (фр. «Voyage sous les eaux») створений за мотивами роману Жуля Верна «20 000 льє під водою». Останній його альбом, «Корсис» (фр. «Corsis»), позначений впливами корсиканського фольклору та міфології.

Серж Мікелі вперше відвідав Київ восени 2017 року в рамках серії зустрічей із авторами французьких мальованих історій, організованої Французьким інститутом в Україні (аналогічна серія зустрічей відбулася і на львівському Форумі видавців). Про історію жанру, про особливості взаємодії bande dessinée з іншими комікс-традиціями, а також про те, як існують і функціонують у форматі мальованих історії написані, розказані та пережиті, Серж Мікелі розповів ЛітАкценту.

Серж Мікелі

– Адаптація літературних творів (зокрема і в формі мальованих історій) – безумовно, плідний, проте й доволі специфічний напрямок. Якими, з огляду на вашу практику, є особливості такої адаптації?
– Насамперед слід наголосити, що bande dessinée створюються в форматі альбому, який містить у собі від 65 до 120 сторінок-планшів. Тож літературне джерело, особливо якщо це об’ємна проза на кшталт «Братів Карамазових» Достоєвського, слід прочитувати вкрай уважно, щоби вичленувати найголовніше. Те саме, втім, справедливо й щодо моєї роботи із «Драмою в Лівонії» Жуля Верна (в оригіналі це новела) – твір нібито цілком «поміщається» у 120 сторінок, проте все одно довелося скорочувати й урізати сюжет, «синтетизувати» його. Ця робота багато в чому залежить іще й від стилю сценариста, оскільки саме він працює з текстом так, щоби художник міг його візуалізувати.


Обкладинка та сторінка коміксу «Драма в Лівонії» (2000)

– Тобто жанр твору, який адаптується, має значення. Але чи будь-який сюжет може бути адаптовано в форматі мальованої історії? Чи можна, наприклад, говорити про документальні чи репортажні bande dessinée, і в чому полягає їхня специфіка?
– Безумовно, такі теми не лишаються осторонь жанру мальованих історій. Ба більше – так звані «журналістські» bande dessinée набули великого поширення в останні 10-15 років. Зокрема в фокусі цього напрямку мальованих історій свого часу опинилась ситуація в Афганістані. Прямий репортаж у форматі bande dessinée створити навряд чи можливо, проте безпосередні журналістські ілюстративні рефлексії щодо тих чи інших подій – теж досить популярний і цікавий різновид мальованої історії. Французька преса з таким ентузіазмом поставилась до цього формату викладу матеріалу, що навіть ті журналісти, які не мають спеціальної освіти, все охочіше роблять спроби такої візуальної рефлексії.

Окрім того, біографічні та автобіографічні мальовані історії теж уже стали окремим жанровим утворенням. Тут особливе місце займають підліткові та young adult – альбоми, які звертаються до особистісного досвіду цих вікових груп. Так, «Персеполіс» Марджан Сатрапі (Серія мальованих історій, що виходила у Франції в 2000-2003 роках. Авторка «Персеполіса» родом з Ірану описує власний досвід дорослішання в умовах шахського режиму, Ісламської революції війни з Іраком. Твір було відзначено премією Ангулемського фестивалю коміксів, а в 2007 році – екранізовано як повнометражний анімаційний фільм, що згодом був номінований на «Оскар» та отримав приз журі Каннського кінофестивалю. – І.Н.) – твір саме в цьому жанрі, що уже встиг стати культовим, і теми, проговорені там, чи не найбільш наочно показують, яким плідним може бути формат bande dessinée не лише для розказування власної особистісної історії, а й для проговорення й візуалізації конфліктних моментів. Західна цивілізація очима іранської дівчинки, що виросла в умовах війни та обмеження свобод, те, як вона адаптується до нових умов життя, зокрема до жіночого самовираження, розкутості й сексуальності – навряд чи в якомусь іншому жанрі вдалося би показати це настільки повно й предметно.

Обкладинка французького видання повного зібрання коміксів «Персеполіс» (2017) та французький постер однойменного анімаційного фільму (2007)

– Наскільки мені відомо, ще до 60-х років минулого століття існував достатньо чіткий жанровий поділ на дитячі bande dessinée та bande dessinée для дорослих. Наскільки актуальним є такий поділ нині, і про що і як розповідають «дитячі» мальовані історії на противагу «дорослим»?
– Зроблю невелике уточнення: якщо звертатися до історії bande dessinée, то ще навіть до 70-80-х років цей жанр розглядався винятково як дитячий – що, ясна річ, зовсім не применшувало якості виданих творів. Саме дитячі історії створювали Вінзор Маккей (автор серії альбомів «Маленький Немо»), Ерже (творець знаменитої історії про Тінтіна, котрий нині вважається одним із символів Бельгії) та інші класики жанру bande dessinée. І сталося так, що жанр «виріс» разом зі своїми першими читачами, котрі прагнули і стежити далі за долями улюблених з дитинства персонажів, і читати нові історії в форматі коміксу. З 80-х років ми бачимо появу нової хвилі авторів мальованих історій, які стали відомими завдяки своїм bande dessinée «для дорослих». Це був час, коли я сам вперше відкрив для себе світ мальованих історій та познайомився з представниками французької школи bande dessinée – Тарді (Жак Тарді (нар. 1947 року) – французький художник та ілюстратор, автор низки сценаріїв, літературних комікс-адаптацій та коміксів, присвячених подіям Першої та Другої світових війн. – І.Н.), Енкі Білалом (Французький художник-ілюстратор та режисер родом із Сербії (тодішня Югославія, нар. 1951 року). Автор серій комікс-фантастики «Нікополь» (трилогія), «Тетралогія Чудовиська» та фільму «Безсмертні: Війна світів» (2004). – І.Н.), Мебіусом (Псевдонім французького художника, класика фантастичних і футуристичних bande dessinée Жана Жиро (1938-2012). Заснував комікс-журнал «Метал, який кричить» (фр. Métal Hurlant). Працював із Рідлі Скоттом над фільмами «Чужий» (1979) та «Той, що біжить по лезу» (1982). – І.Н.), Праттом (Уго Пратт (нар. 1927 року) – італійський ілюстратор та художник, творець комікс-серії про Корто Мальтезе, яка вважається однією з найвідоміших італійських мальованих історій. – І.Н.). Чистий стиль, сильні персонажі та динамічні сюжети, далеко не «дитячі» – це те, що існувало в жанрі bande dessinée уже на початку 90-х років.

Розгортка одного з коміксів Жана «Мебіуса» Жиро (вестерн-серія «Блубері», 1963-2007)

Яскравий приклад – та ж історія про Корто Мальтезе, яка майже одразу після першого виходу стала культовою. В центрі цієї bande dessinée – пригоди мальтійського моряка, колишнього військового й улюбленця жінок, які розпочалися в Порт-Артур під час російсько-японської війни, а потім під час іспанської після всіх пережитих карколомних подій, втілених на сторінках коміксів, він загадково зникає. Історія харизматичного шукача пригод, проти якого постійно спрацьовують його ж власні шахрайські трюки, створена Уго Праттом, мені особисто й досі здається одним із найкращих зразків bande dessinée, будь-коли створеним, – хоч і не французьким автором, і не на теренах Франції відбувається дія коміксу. Такі альбоми про Корто Мальтезе, як «Золотий будинок», місце подій у якому – Самарканд, а також «Корто Мальтезе в Сибіру» я щиро вважаю шедеврами.

Обкладинка та розгортка коміксу Уго Пратта «Корто Мальтезе: Золотий будинок Самарканда» (1980)

– Тобто бачимо, що протягом ХХ століття сформувалася вже цілком стала й вироблена традиція bande dessinée, зокрема французько-бельгійських. Відповідно, зростає й конкуренція. Що забезпечує популярність і визнання авторові мальованих історій нині, і якими є індикатори «досягнутого успіху»?
– Не скажу нічого нового, але якщо говорити про окремий альбом, то найважливіше – баланс між формою, тобто власне демонстрацією ілюстраторської майстерності та змістом, тобто графічною структурою, на якій тримається сюжет. Що ж до «історії успіху» окремого автора, то мені показовою здається історія Зепа (Псевдонім женевського художника та комікс-ілюстратора Філіпа Шапуі (нар. 1967 року), найбільше відомого як автора серії коміксів про Тітофа, яка виходила з 1992 року, а в 2001-му була екранізована як однойменний мультсеріал. – І.Н.) – нічого особливого ні в плані техніки, ні сюжету, ні тим паче гумору його серія коміксів про Тітофа не містить. З іншого ж боку, Зепові, поза сумнівом, вдалося чітко визначити свою цільову аудиторію (діти й підлітки) та звернутися до них зрозумілою їм мовою – і комікс став справді культовим.

– Аж настільки культовим, що чимало з-поміж моїх однолітків знають Тітофа – хоча й не з коміксів, а з мультфільмів, які транслювалися на українському телебаченні на початку 2000-х. У зв’язку з цим і наступне питання: наскільки плідним і доцільним, на вашу думку, є напрямок екранізацій мальованих історій – особливо з огляду на те, як багато авторів bande dessinée працюють іще й у кіноіндустрії?
– Екранізація bande dessinée навряд чи є можливою, якщо доти вона не стала успішною саме як твір в цьому жанрі. Тобто спочатку продажі, а лише потім великі екрани. Із серією про Тітофа вийшло саме так: мультфільми й ротації на телеканалах з’явилися саме після того, як почав добре продаватися комікс. Так само сталося і з серією про Корто Мальтезе – поява трьох повнометражних мультфільмів за її мотивами тільки підтвердила й закріпила успіх. Причому адаптації можуть здійснюватися вже не лише на «батьківщині» мальованої історії, тим самим забезпечуючи її поширення і в інших країнах. Згодом виник і проект кіноадаптації серії. Зокрема серед акторів на головну роль розглядалися Девід Боуї, Ален Делон та Г’ю Грант – з огляду на багатогранність Корто Мальтезе, мені здається, що найкраще це вдалося би саме Девіду Боуї. Втім, наразі роботу над цим проектом припинено.

– Банальне питання про джерела натхнення – проте складно від нього втриматися, спілкуючись із творцем такого специфічного й місткого жанру, як мальована історія. Що найбільше надихає вас?
– Вся множина мистецтва загалом. Живопис, ілюстрації, музика, звуки слів… Всі напрями мистецтва для мене існують в симбіозі – ба більше, як ми неодноразово бачили, життєві історії митців з легкістю втілюються в формі bande dessinée. Для мене особисто в процесі роботи над коміксом важливою є музика, яку я слухаю – так, при роботі над альбомом «Корсис» я слухав Джефа Баклі (Культовий американський рок-співак та гітарист (1966-1997), син відомого фольк-рок музиканта Тіма Баклі. – І.Н.), й відповідний настрій (як мені здається) досить легко прочитується в альбомі.

Обкладинка та сторінка коміксу «Корсис»

– Ви неодноразово згадували про те, наскільки сильно на вашу творчу манеру вплинуло навчання у Романа Сіслевіча та ілюстративна техніка, в якій він працював – «польський плакат». Як вам здається, як саме відбувається (і чи відбувається) нині взаємодія різних європейських комікс-традицій – і як від такої взаємодії змінюється жанр bande dessinée?
– До основних шкіл bande dessinée належать французька, бельгійська та так звана латинська (яка, в свою чергу, об’єднує іспанську, італійську та аргентинську традиції). Зовсім інакшими є американська комікс-традиція зі своїм тяжінням до створення образів супергероїв та особливими графічними техніками, та напрям американського графічного роману – а що вже говорити про японські манга. Втім, хоч так може й не здаватися на перший погляд, автори коміксів усіх перерахованих спрямувань тісно спілкуються між собою та постійно взаємодіють. Так, традиція манга й досі перебуває під величезним впливом творчості Мебіуса, й він завжди був бажаним гостем на тематичних заходах, які відбувалися в Японії. Не секрет, що естетика та сюжети коміксів Мебіуса й Енкі Білала проникли і в американську кіноіндустрію. І це лише окремі приклади, які зараз спадають мені на думку. Перебуваючи в ситуації сучасної культури, цих впливів уникнути неможливо.

 

Серж Мікелі на Форумі видавців у Львові (вересень 2017 року)

Розмовляла Ірина Ніколайчук