Бенуа Петерс: «Міста – це насамперед метафори»

 

Бенуа Петерс – один із яскравих прикладів «універсального творця» для сучасної європейської культури. Філософ, який навчався в Ролана Барта, перший біограф Жака Дерріда, автор серії інтерв’ю з Аленом Роб-Гріє, кіносценарист, режисер, письменник, куратор мистецьких виставок. І, крім усього цього, – науковець, що одним із перших у Європі отримав професорський ступінь за дослідження в галузі мальованих історій. І ще – художник, графік та сценарист мальованих історій. «Мої зацікавлення завжди були дуже різноманітними – філософія, література, рефлексії, мальовані історії. Я вважаю, що мені пощастило, що я зумів самореалізуватися в усіх цих напрямах в умовах, коли культура й досі нав’язує потребу вибору лише якогось одного. Першу свою філософську працю я видав 40 років тому, як письменник дебютував 35 років тому – за цей час можна було встигнути зробити чимало, і у мене, здається, трохи вийшло», – так схарактеризував свою багатогранну творчу діяльність сам Бенуа Петерс у інтерв’ю для «ЛітАкценту».

Філософ, який навчався в Ролана Барта, перший біограф Жака Дерріда, автор серії інтерв’ю з Аленом Роб-Гріє, кіносценарист, режисер, письменник, куратор мистецьких виставок

Як художник Петерс дебютував шестисторінковим коміксом, намальованим кульковою ручкою, у відомому часописі «Metal Urlant». Згодом починає працювати спільно з художником Франсуа Скойтеном. Так, із 1983 року вони створюють серію мальованих історій «Уявні міста» (фр. «Les cités obscures»), яка стала своєрідною візитівкою творчого дуету. Різні європейські міста та різні типи архітектури (від креслень Леонардо да Вінчі до праць архітекторів-сучасників) слугували джерелами натхнення для художників, проте об’єднує всі ці альбоми передовсім те, що місто тут – не лише простір, де відбуваються події, а й головний персонаж. А ще простір «уявного міста» дозволяє розмірковувати над тим, що відбувається з реальними європейськими містами: на сторінках коміксів Петерса-Скойтена вони то розростаються, як рослини, то всуціль технологізуються, буквально «поїдаючи» історичні пам’ятки та будівлі.

У вересні 2017 року на запрошення Французького інституту Бенуа Петерс відвідав Київ. Окрім зустрічі з читачами мальованих історій у Французькому інституті, він провів відкриту лекцію про філософію Жака Дерріда в Києво-Могилянській академії. «ЛітАкцент» поспілкувався з Бенуа Петерсом про міста уявні й реальні, про французьку філософію та її зв’язок із мальованими історіями та про те, як воно – поєднувати стільки різноманітних авторських іпостасей.

Бенуа Петерс

– Ви стали одним із перших науковців, які отримали професорський ступінь за дослідження, присвячене коміксам. У чому особливість наукової роботи з коміксами та мальованими історіями порівняно з іншими видами мистецтва і яким, на вашу думку, є місце та значення таких досліджень – і наукові, й загальнокультурні?
У часи, коли я ще був студентом Ролана Барта, мало хто брався за наукове дослідження мальованих історій. Наукове дослідження цього виду мистецтва потребує точності, старанності та відповідної методології – як, власне, і будь-якого іншого. Водночас я розумів, що багато в чому цю методологію доведеться творити з нуля. Про Ролана Барта я згадав саме тому, що його різнобічність як особистості та дослідника спонукала мене виробляти цю методологію на перетині різних видів наукового дослідження – проте вже тоді я зрозумів, що навряд чи зможу все життя присвятити лише науці.

– А чи застосовна, на вашу думку, Бартова концепція «смерті автора» до такого виду мистецтва, як мальована історія?
– Коли Барт сформулював тезу про «смерть автора», йому насамперед ішлося про те, щоби розірвати традиційні зв’язки між персоналією автора та його твором. Варто також зазначити, що згодом він суттєво доповнив і розширив її. Що ж до питання авторства мальованої історії як такої, то для мене в роботі над нею важливою є налагодження співпраці між двома авторами – художником та сценаристом, якої нам, я сподіваюся, вдалося досягти із Франсуа Скойтеном. Так, від цього якоюсь мірою потерпає власна авторська амбіція кожного з нас – іноді трапляється так, що наші бачення кардинально різняться, проте не слід забувати, що вони є рівноправними. Автор мальованої історії не помирає, а щоразу народжується заново.

Коли Барт сформулював тезу про «смерть автора», йому насамперед ішлося про те, щоби розірвати традиційні зв’язки між персоналією автора та його твором

– Так, ця потреба розділяти біографію автора та його творчість рефлексується у французькій літературі вже давно – ще зі статті Марселя Пруста «Проти Сен-Бева». У зв’язку з цим питання до вас як до автора першої біографії Жака Дерріда: якою, на вашу думку, має бути біографія нині та якими принципами ви керуєтеся при написанні такого типу тексту?
– Гадаю, що і Марсель Пруст, і Ролан Барт, і Мішель Фуко, розмірковуючи над темою біографії, намагалися переосмислити традиційне ставлення до зв’язку між життям автора та його твором. Цей зв’язок значно складніший, аніж просто пряма взаємозалежність, щоби не сказати, що йдеться про цілу систему зв’язків і трансформацій. Для мене при роботі над біографією Дерріда було важливо розповісти про його внесок у розвиток філософських ідей того часу, а також розкрити їхній вплив на сучасність. Так, той факт, що він народився в Алжирі – колишній французькій колонії, єврейське походження, потрапляння його до філософського кола у Франції – все це прямо впливало на власні концепції та ідеї Дерріда, а відтак і на світову філософію.

Я не переоцінюю роль біографії: щоби зрозуміти філософію Дерріда, не обов’язково бути аж так добре ознайомленим із його життєписом. Проте в кожної ідеї є своя історія, і якраз дослідження біографії може пролити на неї світло. Так, цілком конкретний приклад із моєї власної біографії: я народився у Франції, але довгий час прожив у Бельгії – там, де культура мальованих історій розвивалась найактивніше й найбурхливіше. Так само й характер нашої співпраці з Франсуа Скойтеном є саме таким не в останню чергу тому, що він є моїм другом дитинства.

Бенуа Петерс та Франсуа Скойтен

– Цікаво, що до своєї творчої діяльності ви залучаєте безліч різних контекстів саме тому, що працюєте з кожним із них і знаєте їх зсередини. І, повертаючись до теми мальованих історій, хотілося б поставити вам ніби найбанальніше стосовно вашої творчості, проте важливе питання: чому саме місто, яка його філософія і чим воно стає для вас у кожному конкретному коміксі?
– І я, і Франсуа Скойтен – діти міста: ми народилися і все свідоме життя прожили в міському просторі й не уявляємо без нього власного світогляду. Крім того, тато Франсуа був архітектором, і ми обоє ще з дитинства виявилися долученими до архітектурного середовища. Як художнику Франсуа дуже добре вдається передавання перспективи та інших архітектурних категорій як елементів мальованої історії. Бажання створювати міста виросло з цілком практичних та матеріальних мотивацій, а не теоретизувань.

Сторінки з різних альбомів серії «Уявні міста»

З іншого ж боку, у нас ніколи не було цікавості до створення реалістичних коміксів: описів реальних міст, відтворення та фіксації сучасної архітектури. Наші міста – повністю уявні, хоча й частково синтезовані з реальних: ми перекомпоновуємо ті елементи сучасних міст, які здаються нам вдалими, у свій спосіб. Протягом років ми багато подорожували, спілкувалися з архітекторами та розвивали наші концепції міст – але, створюючи наші міста, ми перш за все оповідаємо історії, а не намагаємося когось чомусь навчити.

– Ви й раніше говорили про те, що ваші міста не є містами, в яких можна жити. Втім, коли Жуль Верн писав та видавав свої романи, теж навряд чи було можливо уявити, що його фантастичні винаходи стануть реальністю вже через кілька десятків років. Як уявні міста зі сторінок мальованих історій можуть вплинути на реальні?
– Так, так само і для нас міста – це насамперед метафори. Створюючи уявні міські простори, ми рефлексуємо навколо тих міст, де живемо і працюємо. І завдяки цим історіям заохочуємо читача до таких самих рефлексій навколо простору своєї життєдіяльності. Наприклад, у нашому альбомі «Брюзоль» («Брюзоль» («Brüsel») – шостий випуск серії мальованих історій «Уявні міста». – І.Н.) дія відбувається в місті, де щось постійно нищиться, ламається і все повсякчас треба лагодити й ремонтувати. Мешканцям Києва багато чого на сторінках цього альбому видалося б знайомим (сміється). Дуже часто в гонитві за технологізацією й осучасненням міст знищується його історична та культурна спадщина – я вважаю, що цим самим наше покоління робить ведмежу послугу прийдешньому.

Обкладинка та сторінка коміксу «Брюзоль»

– Повертаючись до французької літератури та філософії: чи є місце у ваших містах беньямінівському фланеру? Якою є чи могла б бути людина, яка подорожує ними, живе у них, досліджує їх зсередини?
– Дуже цікавий момент: у нашому останньому альбомі, де йтиметься про Париж, філософія Вальтера Беньяміна присутня шляхом розкриття його концепції пасажів, тобто переходів. Ми обоє з Франсуа Скойтеном обожнюємо творчість Беньяміна, і той погляд на Париж, який він запропонував у своїх творах, нам дуже близький.

«Як сценарист мальованих історій я маю значно більше шансів та можливостей поспілкуватися з читачами, аніж у будь-якій іншій авторській ролі»

– І знову до питання автора та авторської амбіції. Яким чином у вашій творчості взаємодіють іпостасі письменника, філософа та художника?
– Всі ці іпостасі невіддільні одна від одної, бо навіть реалізуються вони однаково: притримуючись точності, чіткості та на сто відсотків віддано своїй роботі. Єдине, що я відзначив для себе – як сценарист мальованих історій я маю значно більше шансів та можливостей поспілкуватися з читачами, аніж у будь-якій іншій авторській ролі.

Розмовляла Ірина Ніколайчук