Родинні перекази, червоні тумани і шахи: про що писали переможці «ProМинулого»

5 червня у київській Книгарні «Є» нагородили переможців першого конкурсу історичного оповідання «ProМинуле».

Задум організувати літературний проект, котрий пожвавив би інтерес до історичної прози, виник у організаторів ще наприкінці 2016 року: тоді видавництво «Темпора» і сайт літературної критики «ЛітАкцент» почали публічне проговорення цієї теми, означення понять – чим є жанр історичної прози, які хронологічні межі тексту дають змогу вважати його історичним, яке співвідношення достовірності і художньої вигадки допустиме в жанрі історичного фікшену. Першим кроком до з’ясування цих питань стали фахові дискусії: «Історичний роман – машина часу чи казки для дорослих?» (у київській Книгарні «Є»), «Чого більше в історичній прозі: антуражу чи самоусвідомлення?» (на Львівському форумі видавців), «Історична література між вигадкою й достовірністю» (на Запорізькій книжковій толоці).

Другим етапом став запуск на «ЛітАкценті» восени минулого року рубрики «ProМинуле», в якій вміщуються рецензії та огляди української і перекладної історичної романістики.

Координаторка конкурсу «ProМинуле» Ольга Петренко (ліворуч) і четверо переможців.

Нарешті, коли ґрунт було підготовлено, 25 грудня 2017 року оголосили про початок Першого конкурсу історичного оповідання «ProМинуле» за темою «Українські визвольні змагання 1917–1921 рр.». Координувала конкурс «ProМинуле» Ольга Петренко.

На конкурс надійшла майже сотня оповідань. Оцінювали їх журі, до якого увійшли:

  • Віктор Разживін – літературознавець, доцент Донбаського державного педагогічного університету, автор дисертації про жанрово-стильові особливості української історичної повісті 1920-30-х років, директор книгарні «Є» у Слов’янську. Найбільший знавець жанру історичної прози.
  • Софія Філоненко – літературознавиця, професорка Бердянського державного педагогічного інституту, літературний критик, дослідниця явища масової літератури в Україні.
  • Віталій Михайловський – історик, професор Київського університету ім. Грінченка, дослідник ранньомодерної доби, йому належить знахідка найдавнішої згадки про Хмельницький (тоді Плоскирівці).

Більш детально про враження членів журі від прочитаних текстів та побажання для майбутніх учасників можна прочитати тут.

Ведучі нагородження – Віктор Разживін і Ольга Петренко.

Не лише кількість, а й якість

Найкращі з авторів, котрі дотрималися всіх умов, увійшли до «коротких списків». Оцінювання відбувалося анонімно, і учасник церемонії нагородження Віктор Разживін сам лише під час заходу дізнавався імена творців тих оповідань, що здобули перемогу. Віктор Разживін наголосив, що історичне оповідання – непростий жанр, адже у невеликому обсязі необхідно поєднати дві головні складові: художність та історичність. Загалом для історичного оповідання необхідна наявність історичної постаті або події, зафіксованої документально.

Віктор Разживін

За словами пана Віктора, порадувала не лише кількість, а і якість художніх творів. Прикметним було бажання авторів урізноманітнити тему визвольних змагань – траплялися сюжети від класичного історичного тексту до «потраплянців». Натомість тема Крут, котра була найпопулярнішою серед учасників, виявилася не надто виграшною: останнім часом з’явилося настільки багато матеріалів, що авторам було надто складно внести власну художню новизну.

Член журі Віталій Михайловський через відео-зв’язок побажав авторам-переможцям великого літературного майбутнього, адже масовий читач складатиме враження про історичні події здебільшого не з монографій, а саме з художніх текстів.

Короткий список фіналістів.

Спочатку до короткого списку мали потрапити 10 найкращих оповідань, але члени журі з огляду на якість надісланих оповідань вирішили розширити його і сформували список з 15 текстів. Далі  – коротко про кожне з оповідань.

Третій дивізіон

Письменниця Мар’яна Максим’як написала оповідання «Танець», дія якого відбувається в її рідному Бучачі. Головний герой – молодомузівець Остап Луцький, котрий у чині ад’ютанта супроводжує ерцгерцога Вільгельма Габсбурґа, згадує несподівану зустріч із Ольгою Кобилянською, переймається нещодавніми подіями «листопадового зриву» у Львові й отримує від зятя, Степана Смаль-Стоцького, приємну звістку.

Член журі Віталій Михайловський через відео-зв’язок побажав авторам-переможцям великого літературного майбутнього.

Віктор Разживін зазначив, що це доволі стильно зроблене оповідання з добре пропрацьованою мовою та історичними деталями, котрі дають змогу зануритися в тогочасну атмосферу.

Марина Корольчук – психолог за фахом, авторка оповідання «Останній день» про Аделаїду Жекуліну, засновницю жіночої гімназії в Києві. За сюжетом, її родина змушена тікати на Південь, хоча вони ще не знають напевне, чи на цей раз більшовики прийшли надовго.

Софія Філоненко у відгуку на це оповідання зауважила, що авторці вдалося передати трагізм переживань російської дворянки в революційному Києві: Жекуліна мусить вивезти до Одеси доньок і переживає загибель сина, захопленого в заручники замість матері.

Марина Корольчук

18-літній Денис Карловський – наймолодший із тих, хто ввійшли до «коротких списків».  Його оповідання «Сховані в готелі» – це історія кохання на тлі відступу Директорії на Захід. Головні герої – покоївка готелю та  ад’ютант із почту Винниченка, дія відбувається у Вінниці, тимчасовій столиці УНР. Автор розповів, що на написання цього тексту його надихнула покинута п’ятиповерхова будівля готелю в його рідному місті, на якій відсутня навіть меморіальна дошка про те, що там певний час перебував Український уряд, зупинявся Сікорський та інші діячі.

Члени журі схвально відгукнулися про емоційну глибину переживань, які вдалося передати авторові, та добре прописані психологічні портрети персонажів.

18-літній Денис Карловський – наймолодший із тих, хто ввійшли до «коротких списків».

Євген Стеблівський відомий поціновувачам теми Українських визвольних змагань за романом «Звенигора. Шабля на комісара». Він зізнався, що конкурсне оповідання «Список Скугара» є фрагментом його наступного роману про Юрка Тютюнника. Оповідання присвячене діяльності тогочасної української контррозвідки: за сюжетом, до рук більшовиків потрапляє перелік ворожої агентури, котру вони не гаючись розстрілюють, не підозрюючи, що їх ошукано, і вони проріджують власні ряди. Автор розповів, що коли збирав матеріали про Визвольні змагання в Одеському архіві, його спрямували у «Відділ боротьби з бандитизмом», проте чимало карток виявилися порожніми: матеріали вилучили в Москву у 1954-му році.

Віталій Михайловський високо оцінив цей текст, назвавши його захопливою та гарно написаною історією.

Євген Стеблівський

Олександр Вітолін – історик за освітою, у його оповіданні «Deadpool» йдеться про тоталізатор смерті, вигаданий одеськими впливовими колами. Головний персонаж – молодий гайдамака Юрко Липа, котрому доводиться розслідувати цю історію. Змушений переодягтися червоноармійцем для рейду по Одесі, він не стільки боїться, що його схоплять вороги, а радше соромиться зганьбитися, якщо побачать у такому строї свої. Автор зазначив, що з подивом виявив у «коротких списках» прізвище іншого одеського історика, чиєю книжкою про Івана і Юрія Лип він сам користувався.

Віталій Михайловський настільки захопився цим оповіданням, що пропонував віддати йому першість.

Олександр Вітолін

Віктор Разживін зазначив, що всій п’ятірці авторів чудово вдалося створити живі, емоційні портрети персонажів. Чого трохи не вистачило, аби піднятися вище – письменники надто зосередилися на розкритті психології або створенні пригодницької напруги, а історичні події трохи відійшли на другий план.

ІІ дивізіон: потенційні переможці наступного року

Юлія Лісовська, родом із Дубного, написала оповідання «Наречена» – про сильну духом молоду жінку при надії, котра тікає з села разом із коханим, аби уникнути ганьби, проте на ранок опиняється наодинці з махновцями, виявляє неабиякі здібності у володінні холодною зброєю, змушена вступити в їхній загін і воювати на рівних із чоловіками, проте доля знову зводить її з нареченим-утікачем, котрий тепер воює у складі ворожого загону…

Віктор Разживін, коментуючи цей текст, відзначив, що метання ножів – це круто.

Юлія Лісовська

Біжан Шаропов має поки що невеликий літературний досвід, зате багатий досвід участі у визвольних змаганнях. «Вершник перший» – його друге оповідання (перше було вміщено у збірнику спогадів АТОвців «Голос Війни»). У цьому тексті йдеться про лікарів, котрі борються з епідемією «іспанського грипу» взимку 1918-го. Автор перейнявся ідеєю написати про інтелектуальне життя в українському середовищі, котре не обмежувалося селянською темою: «Адже були й лікарі, і технарі». Біжан розповів, що навмисне опрацьовував тодішні газети та спогади, «написані отією чарівною скрипниківкою».

Софії Філоненко припав до смаку імпресіоністичний стиль автора, цікавий сюжет, зображення яскравих типів та обігравання символіки Апокаліпсису.

Біжан Шаропов

У творі Тетяни Подоляки «Студент» розбещеному заможним життям хлопцю до рук потрапляє щоденник коханого його бабусі, загиблого під Крутами. Прочитання цього зшитку докорінно змінює життя студента. Тетяна розповіла, що дізналася про конкурс від викладача «Основ літературної творчості» Сергія Іванюка – людини, котра, за її словами, навчила дбати про читача та думати, як твір може змінити його свідомість.

Віктор Разживін особливо уподобав цей текст, назвавши його дуже вдалим поєднанням сучасного й минулого, якому не заважає дрібка дидактизму, практично неуникного в будь-якому історичному творі.

Тетяна Подоляка

Іван Канівець – режисер, автор документальних фільмів про часи визвольних змагань «Тризуб Нептуна» та «Українська революція». Він надіслав на конкурс три оповідання і лише під час нагородження дізнався, що журі найвище оцінили його текст «Захисники». У ньому йдеться про оборону Знам’янки: приймати бій доводиться геть необстріляним і недосвідченим, проте готовим помирати – і змушеним помирати, адже мер міста та ті, на кого покладено відповідальність за його безпеку, боягузливо тікають. Автор розповів, що оповідання написане на основі його кіносценарію, який він планує втілити на екрані.

Віктор Разживін сказав, що йому в цьому тексті видалося близьким: «Захищати те, що нам дороге, стають ті, котрі за своїм походженням і переконаннями наче й не мали б».

Іван Канівець

Дмитро Безверхній написав оповідання «Дівчина з чайничком». Його герой – Іван Шишманов, зять Драгоманова, приїздить до Києва як болгарський посланець, проте його ніхто не зустрічає на двірці, адже країни, до якої його виряджали, просто не стало внаслідок перевороту. Він знайомиться з покоївкою, котра добре знає своє місце, але якоїсь миті і в ній озивається національна свідомість – і вона відчайдушно оскаржує слова Шишманового відвідувача про те, що Київ – не українське місто.

За словами Віталія Михайловського, в оповіданні подано погляд простої людини крізь шпаринку дверей на дипломатичні відносини. Віктор Разживін назвав цей текст історією про те, як в обивателеві пробуджується людина з почуттям гідності – можливо, лише на мить, може, на подив самій людині.

Дмитро Безверхній

Оповідання Михайла Цьоми «Українська рулетка» – детективна історія з часів чергової зміни влад в Україні: головний герой, співробітник університетської оранжереї, здійснює низку дедуктивних висновків і розкриває провокатора – агента Скоропадського.

Софія Філоненко назвала цей текст чудовим шпигунським оповіданням із напруженою інтригою та вдалими картинами Києва 1918 року.

Михайло Цьома

І дивізіон: найкращі з кращих

Третє місце посіла Ірина Пасько, філолог за фахом. Головна героїня її оповідання «Кукла» мріє про бали та кавалерів-юнкерів, доки її батько вступає у «Просвіту» та переймається проблемами українізації, натомість мати підтримує більшовиків, покладаючи на них сподівання, що нарешті настане спокій і ситість. За словами авторки, це її перше історичне оповідання, і вона не сподівалася на такий високий результат.

Віктор Разживін відзначив точність психологічних портретів героїв, проте вказав на певну позачасовість, адже подібні постаті, як героїня оповідання Танюша, існували повсякчас. Софія Філоненко схвально відгукнулася про майстерно пропрацьовані побутові деталі містечкового життя Катеринослава часів визвольних змагань.

Ірина Пасько

Третє місце посів і Антон Ситор за оповідання «Тополина алея». Автор, історик за освітою, розповів, що текст засновано на родинному переказі: його прапрадід і двоє прапрабабусь загинули від рук більшовиків у власному маєтку неподалік від Сосниці, як і тисячі інших безборонних, покараних лише за своє соціальне походження. Автор пожартував, що піднятися до першого місця йому завадило обмеження обсягу (10-25 тис. знаків) – адже має матеріалу на більший твір.

Віталій Михайловський прихильно оцінив те, як авторові вдалося передати історію через трагедію родини.

Антон Ситор

Друге місце виборов історик Ігор Стамбол. Дія оповідання «Проблиск в Одесі» відбувається в його рідному місті: очільник Залізної дивізії полковник Удовиченко потрапляє в полон до «білих» і знічев’я грає в шахи із сином коменданта, пояснюючи хлопцеві на шахових фігурах усі гамбіти тогочасної військово-політичної ситуації.

Хоча автор зізнався, що не є гросмейстером шахів, йому, як зазначила Софія Філоненко, чудово вдалося розіграти цю партію.

Ігор Стамбол

Перше місце посіла письменниця з Полтавщини Раїса Плотникова. Оповідачка її твору «Червоні тумани» – священицька донька, поранена і беззахисна, постраждала за те, що стала на перепоні чекістам, котрі хотіли скривдити родину. Її везуть на підводі з пробитим черепом, і все, що вона бачить і згадує крізь марево, вкривають криваві тумани.

Члени журі високо оцінили розкриття психології героїні у вирі визвольних змагань, високу художність, наявність інтриги, майстерну роботу з формою, тонкі ідейні акценти.

Раїса Плотникова

Усі 15 авторів, що ввійшли до «коротких списків», отримали в подарунок п’ятитомник «Історія. Географія. Геополітика» Степана Рудницького (Темпора, 2017-2018) – у ньому зібрано праці науковця, творця цілих галузей вітчизняного землезнання, репресованого 1937 року. Також кожен з учасників отримав символ «ProМинлого» – годинник, котрий нагадуватиме їм про наближення дедлайну наступного конкурсу.

Окрім того, четвірка переможців отримала фінансову винагороду: І місце – 5000 гривень, ІІ місце – 4000 гривень, два ІІІ місця – по 1500 гривень.

Наприкінці церемонії нагородження було оголошено тему Другого конкурсу історичного оповідання  «ProМинуле»: «Українська еліта у ХІХ столітті».

Тимчасом переможці вже домовилися про наступну зустріч – під час презентації збірки оповідань із «коротких списків», котру видавництво «Темпора» планує видати вже цієї осені.

Фото Марії Музиченко

Ольга Петренко

Навчалася в Києво-Могилянській академії. Любить читати і говорити про книжки, тому стала філологинею. Любить вдосконалювати тексти (які, за постструктуралістами, і є світом), тому стала редакторкою. Любить подорожі у просторі й часі, тому координує проект історичної прози "ProМинуле"