Помста нердів: рецензія на книжку Аліни Штефан «Літо довжиною в ДНК»

Аліна Штефан. Літо довжиною в ДНК. Київ : Ранок, 2018

В останні роки популяризація науки в Україні — справа виживання самої науки. Адже доки суспільство не розуміє, чим займаються науковці, а іноді й боїться наслідків наукового прогресу, уряд може безкарно урізати бюджет наукових установ. Уже кілька років наукова молодь проводить «Дні науки» й «Наукові пікніки», Національна Академія започаткувала «Фестиваль науки», ворушиться «Театр науки» під керівництвом Олексія Смірнова…

Український книжковий ринок і собі долучився до поширення наукових знань. Серед розмаю науково-популярної літератури слід згадати і «Фізику майбутнього Мічіо Кайку (в-во «Літопис»), і книжки Люсі та Стівена Гокінґів про Джорджа («ВСЛ»), і біографічні книжки про науковців (наприклад — «Звичайні генії» Джіно Сеґре, яка вийшла у видавництві «КіС»). Закономірними були появи спроб популяризаторських книжок від українських авторів. І вони не забарилися: маємо «Франческу. Повелительку траєкторій» Доржа Бату, й «Літо довжиною в ДНК» Аліни Штефан.

Книжка Аліни Штефан «Літо довжиною в ДНК» оповідає про колектив підлітків-однодумців, які навчаються у нетиповій школі з біологічним нахилом

Ці діти цікавляться біологією та мріють присвятити себе науці. До цього їх заохочують чудові вчителі й спонсори школи — люди, які розвивають в Україні біотехнологічний бізнес. Виграти стипендію, за здобуті гроші організувати біотехнологічну школу в горах, перемогти в міжнародному конкурсі біологічних відео-роликів і обладнати при школі справжню сучасну лабораторію… Про що ще мріяти старшокласникам? Правильно, про визнання і справжню дружбу.

Надзвичайно симпатичні герої Аліни Штефан — яскраві індивідуальності. Їх одразу запам’ятовуєш і впізнаєш. Звісно, головна героїня — Наталка Птаха, поза конкуренцією, але чого варті й Щур, брат і сестра Дзиґи, і навіть закоханий у Птаху Ілля… Звісно, є тут натхненна вчителька біології Мітохондрія та молодий, але вже успішний байкер-науковець Євген Джура. Запам’ятати і розрізняти дійових осіб — вкрай важливо, оскільки майже всю книжку складено з їхніх діалогів.

Будуючи книжку, яка прагне донести до читача певні наукові знання, письменник стикається з неабиякою проблемою. Надто коли йдеться про такі специфічні знання, як новітні відкриття біотехнології. Наскільки читач здатен засвоїти таку цікаву, але нелегку для розуміння інформацію? Як правило, письменник у таких випадках будує оповідь від простого до складного. Наприклад, спершу пояснює, що таке макромолекули, які особливості нуклеїнових кислот, як нуклеїнові кислоти кодують інформацію, як ця інформація зчитується, як відображається на цілому організмі… Знаючи все це, письменник може пояснити, як, модифікуючи макромолекулу (першу ланку в цьому ланцюзі), можна отримати бажані властивості цілого організму. Так працює науково-популярна література.

Книжку Аліни Штефан побудовано на інших принципах. Авторка апріорі вважає, що її читач (як і її розумеки-герої) знає, що таке ДНК, ензим, протеїн, тощо. А раптом не знає — на полях сторінок є відповідні хештеґи, за якими вона пропонує шукати потрібну інформацію у Вікіпедії. Завдяки такому прийому письменниця уникає обтяжливої необхідності «розжовувати» прописні біологічні істини, уникає енциклопедичності та занудності, але й надзвичайно сильно скорочує коло потенційних читачів. Власне, читати книжку без роздратування можуть або студенти та випускники біологічного напрямку, або старшокласники-«олімпіадники», які цілком можуть впізнати себе в її героях — Птасі, Щурі, обох Джурах… Усіх цих… нердах*.

Отже, старшокласнику, який має посередні знання з біології, тут ловити нічого. Що ж запропонує «Літо довжиною в ДНК» нердам? Наприклад, допоможе систематизувати інформацію по клонуванню, генній терапії, нанотехнологіях. Навчить гідно відповідати звичайним людям у дискусіях про генетично-модифіковану городину чи вакцинацію. Ну, і нарешті розрадить, що нерди теж можуть кучкуватися, дружити, кохати, веселитися, займатися спортом і подорожувати — на заздрість усім!

З останнім завданням книжка впоралася. Схиблені на біології підлітки навіть перетягують на свій бік схиблених на мистецтві. А що з другим? Науково-популярна книжка відрізняється від підручника легкою формою викладу. Як правило, потреба в наукових знаннях, які доносяться до читача, виникає по ходу оповіді, продиктована розвитком подій. Наприклад — потрібно вченим ліквідувати моровицю на планеті — вони й випустили трансгенного комара. У книжці Аліни Штефан усі біотехнологічні знання видаються на гора самими героями у форматі діалогу без видимої прив’язки до подій книжки. Спершу ми бачимо щось на зразок «наукового театру», а потім — просто дітям і дорослим цікаво обговорювати ДНК-оригамі, тож вони й обговорюють. І так сторінка за сторінкою. Чи це найвдаліший спосіб? Мабуть, ні. Звісно, якщо йдеться про науково-популярну книжку. Але «Літо…» — не зовсім така.

Це як книжка про музику для просунутих меломанів. Як історія «Париж-фешн-вік» для схиблених на моді. Як підручник футболу для учнів футбольної академії. Це повість для нердів. І їх — нас — більше, ніж ви думаєте.

* Нерд — від англ. nerd. Заучка, ботан, придурок, яйцеголовий, особа, надміру заглиблена в навчання, яка часто випадає із кола однолітків. Формулювання стало поширеним після фільму «The Revenge of Nerds», у якому гутірка «нердів» спершу зазнає цькування, а згодом гуртується в американському коледжі, долаючи своїх суперників — «спортсменів». Оскільки 20 років тому ще не існувало терміну «ботан», в українському прокаті термін було перекладено неадекватно — «придурок».

Володимир Чернишенко

Перекладач з англійської мови книжок Р. Кіплінґа, Дж. Вілсон, С. Кулідж та ін. Кандидат біологічних наук. Незалежний критик.