Я тебе чую: ІХ міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz

 

Юстина Добуш. Фото з Facebook авторки

Що таке дев׳ять років? Це мало чи багато? Що можна встигнути за цей час і чого встигнути не можна? У дев׳ять років дитина вже має каркас своєї особистості, перші травми й перші комплекси, перші сильні сторони і слабкості. Дев׳ять років – це прекрасний вік іще без болючих підліткових проблем, але водночас уже без дитячої безпомічності. Також дев׳ять років – це ромашкове весілля, ознака того, що стосунки пари вже настоялись і якщо впоратись з усіма кризами, то шлюб буде міцним. Але що означають дев׳ять років для поетичного фестивалю?

З 7 по 9 вересня у Чернівцях відбувся ІХ міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz і саме про нього далі йтиметься

Хто мав щастя побувати на цьому чи на котромусь із попередніх фестивалів, той знає, що Мерідіан – це поезія, вино, розмови і трішки музики. А для тих, хто не знає, додам, що це ще й традиційні целянівські читання, друзі, саме місто, тепле сонце, спокійний ритм та загалом певний різновид літературної медитації.

Цьогоріч фестиваль розпочинає підготовку до святкування 100-річчя від народження Пауля Целана, якого сміливо можна вважати однією з основних постатей та стержнем фестивалю. І, мабуть, із цього місця й починаються основні питання до майбутнього Мерідіану, адже цілком справедливо хочеться подумати: а що ще можна зробити нового для і так визнаного ґеніального поета? Відповідь одразу є, бо протягом наступних років відбуватиметься міжнародний проект «Пауль Целан 100. Меридіан великого майстра німецької мови: Чернівці-Париж-Вічність», який закінчиться у 2020 році великим святкуванням дня народження Целяна у м. Чернівці. Схоже, саме цей проект може бути тим випробуванням, яке визначить подальшу долю фестивалю, адже це робота з надзвичайно тонкою та вибагливою матерією – якщо поведешся з нею необачно, то ризикуєш утратити все. Тобто для мене на цьому місці починається певна кульмінація життя поетичного фестивалю, адже цей вік дев׳ять років є дуже важливим для закріплення стилю та характеру, в такому віці ще легко виправити помилки, а деякі недоліки перетворити на родзинки. І це також, як і з тим ромашковим весіллям, якщо, настоявшись протягом дев׳яти років, збережеш певні пропорції, то далі буде легше.

Отож перший день фестивалю – це завше офіційне відкриття, яке цьогоріч відбулося просто неба на вулиці Кобилянської біля Літературного центру Пауля Целяна. Після численних привітальних промов та невеличкої перерви розпочалась низка поетичних читань. Протягом першого дня відвідувачі фестивалю мали насолоду слухати: Гекхарда Фалькнера, Зімону Трідер (Німеччина), Беттіну Балаку, Міхаеля Гаммершміда (Австрія), дискусію про поезію між Катериною Калитко, Ігорем Померанцевим та Олександром Бойченком, аудіовиставу за книжкою Христі Венгринюк «Народжуватись і помирати взутими», поезію Андрія Тужикова з нової збірки «Тривожні маки». Однак окремо хочеться виділити презентацію нової книжки Ігоря Померанцева «Вы меня слышите?», яку модерувала Лідія Стародубцева, адже саме такі заходи показують нам, як після побаченого виникає більше запитань до самого себе, ніж до учасників і потім, хоч би як хотів, але півночі не можеш заснути. Власне, саме тут почалася розмова про поняття роману, яка закінчилась аж на третій день фестивалю під час презентації «Коханців Юстиції» Юрія Андруховича. І саме завдяки такому переплетінню незначних деталей подій уважні глядачі могли побачити ненавмисне створення додаткової імпровізованої мелодії фестивалю.

Якщо перший день фестивалю – це відчування, то другий день – це роздуми, які починаються з лекції Романа Дзика про життя Агарона Аппельфельда. Відомий у світі єврейський письменник нарешті став для нас ближчим і водночас повернувся на свою батьківщину у вигляді його щойно перекладеної книжки «Катерина». Такі події важливі тим, що добре вказують нам на океани невідомого про зовсім близьке для нас, із чим насправді проживаємо кожен день, але не помічаємо цього. Адже десь протягом фестивалю пролунали слова Пауля Целяна: «Кафка повернув нам голос», які стосувалися становища письменників Центрально-Східної на початку ХХ століття, але мені дуже хочеться їх перефразувати і сказати, що фестиваль Meridian Czernowitz повертає голоси таким загубленим для українського читача постатям. І коли ці голоси повертаються, ти не можеш зрозуміти, як жив без них раніше, як можна було так кривдити цих письменників своєю глухотою.

Дискусія про можливості літератури в добу пост-правди. Фото Василя Салиги з сайту meridiancz.com

Роздуми не можуть закінчуватися глухотою, тому після перерви на поетичні читання целянівських віршів, а також поезії Катерини Калитко, Антанаса Йонінаса, Якуба Екера, Каюса Добреску, відбулася реґіональна дискусія Центрально-Східноєвропейських ПЕН-клубів. Тему «Токсична пропаганда проти свободи слова: що може література в добу пост-правди?» обговорювали: Віце-президент Українського ПЕН-клубу Андрій Курков, президент Австрійського ПЕНу Гельмут Нідерле, членкиня Німецького ПЕН Зімона Трідер, віце-президент Румунського ПЕуН Каюс Добреску, член Литовського ПЕНуАнтанас Йонінас, член Польского ПЕНу Якуб Екер, український медіа-експерт, член ПЕН-клубу Олексій Панич, німецький журналіст Боріс Райтшустер (Німеччина). Це той тип дискусій, на яких ніби й не говорять нічого нового, але слухач точно починає думати про щось нове в різних аспектах. Позаяк не тільки саму тему вже було сто разів проговорено, але й формат із року в рік діє за тією самою схемою: всі учасники дискусії довго розговорюються, і коли нарешті починається справжня суперечка, час збігає й мікрофони вимикаються. Тому якщо фестиваль хоче нових викликів, то саме тут один із них і заховано, оскільки дуже важливо знайти і спробувати новий формат таких дискусій про справді важливі теми, щоб вони не викликали примхливих думок на кшталт «знову те саме».

Сергій Жадан. Фото Василя Салиги з сайту meridiancz.com

На закінчення другого дня був уже звичний Жадан і парад поетів. Жадана приємно час від часу слухати, як улюблену з підліткового віку рок-групу. Але якщо відверто – то цей фестиваль «робить» усе ж не Сергій Вікторович. Тому ми плавно переходимо до третього дня фестивалю.

Цього року погода чомусь образилася на фестивальні Чернівці, але саме цим і додала третьому дню відчуття затуманеності й певної містики; поезію на єврейському цвинтарі та синагозі цікаво послухати із таким похмурим небом, яке ніби хоче щось додати й договорити за поетами та поетесами власні вірші. Однак ранішню меланхолію розбила вщент презентація книжок поезії та прози Пердо Ленца. Саме під час цієї події й дуже неочікуваного способу читання книжки «Кіпер – це я» перекладачем Юрком Прохаськом почалось якесь відчуття настояного двома попередніми днями п’янкого щастя. Отож, перший день – відчування, другий день – роздуми, третій день – меланхолія і нестримна радість – принаймні так мені все побачилося.

Андрій Любка й Олександр Бойченко. Фото Василя Салиги з сайту meridiancz.com

Після обіду фестиваль досяг своєї кульмінації й можна було захмеліти навіть без вина, адже на радість глядачам відбулися вже згадана презентація «Коханців Юстиції» Юрія Андруховича, яку модерував Олександр Бойченко (саме цей тандем, як на мене, дає фестивалю більше, ніж поезія Жадана), а за нею розмова того ж таки Бойченка з Андрієм Любкою про його новий роман «Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан». Можна скільки завгодно повторювати, що Андрухович уже не той, що в Бойченка колонки надто провокативні, чи просто не любити прозу Любки, проте коли вони збираються разом, складно не віддати належне вмінню цього тріо перетворити кожну презентацію на суцільні веселощі. Але завершився той дивовижний вечір не презентаціями, а виступом Андруховича й Karbido з новою програмою «Літографії», яка довела слухачів до цілковитого екстазу. Адже таке поєднання музики й тексту викликає палке бажання слухати, слухати, слухати ще і ще знаних класиків, мертвих поетів, ландшафти зруйнованих міст та чужі мови.

Отож, 9 років – це чудова витримка, це голоси, які впізнаєш, навіть якщо ніколи не чув їх раніше, це здатність поєднати різні відчуття та почуття. Для Meridian Czernowitz – це також можливість показати, що якість та смак можна зберегти свіжими навіть протягом 9 років роботи й викликати відчуття, що все ще попереду, оскільки досвід має свої принади. Хоча також варто побажати фестивалю саморефлексій, а отже, як уже було написано, після 9 років є великий ризик застрягнути й піти на дно, стати нецікавим і вичерпати себе або ж розквітнути та відкрити в собі щось таке, чого й сам не очікував. Тобто, дивлячись на Meridian через призму культурного менеджменту, бачимо новий виклик, оскільки це не Книжковий Форум і не Книжковий Арсенал, а цілком інший формат, який в Україні доволі унікальний (хоча за кордоном таких прикладів чимало, тому не варто боятися); цей виклик полягає саме у виборі між стабільністю, яку забезпечують живі класики, і спробою вдосконалення через нові форми.

І на завершення хочу таки підкреслити, наскільки в цьогорічному Meridian Czernowitz таки проймали оті голоси, після яких так хочеться слухати більше, чути тих, кого раніше не чув, переслуховувати давно не слуханих, слухати правду і дякувати організаторам за те, як щороку дають звукам поезії нове дихання. Meridian, я вас чую.