«Книга Балтиморів»: американська пастораль зі зрадою

 

Діккер Жоель. Книга Балтиморів / пер. Л.Кононовича. Львів : ВСЛ, 2018

«Книга Балтиморів» Жоеля Діккера – це спроба написати «великий американський роман». Задум масштабний і непростий, надто, якщо брати до уваги, що втілював його швейцарець-франкофон. Діккер уже не вперше використовує американський антураж для декорацій свого письма. У попередній книжці «Правда про справу Гаррі Квеберта» – детективі, що став бестселером у Франції, історія теж відбувається у США. «Книга Балтиморів» частково перегукується з романом-попередником, зокрема у ній фігурує той самий головний герой – Маркус Ґольдман. Але цього разу автор пише не детектив, а сімейну сагу, яка розгортається на тлі Америки 1990-х і 2000-х і, як і годиться Great American Novel, показує культурні й суспільно-політичні особливості країни цього періоду.

Утім, «великий американський роман» у Жоеля Діккера вийшов великим лише за обсягом. Цей лонгрід на 500 із гаком сторінок рясніє топографічними назвами, назвами американських футбольних команд та інших атрибутів життя у США не гірше за грубий довідник. Є у ньому і лоск багатства з шикарними віллами, автомобілями та «елітними» пристрастями в дусі Френсіса Скотта Фіцджеральда. Є і правильні хлопчики з американсько-єврейських родин, які люблять демократію, красивих дівчат і футбол, як у Філіпа Рота. Є і сімейні шафи, вщерть забиті скелетами, як у Вільяма Фолкнера. І навіть двійко центральних персонажів у опозиції «розумний-сильний», як у Джона Стейнбека (цю паралель автор навіть не приховує, вводячи в один із епізодів конфлікт довкола театральної п’єси «Про мишей і людей»). Одне слово, у Діккера формально є все, щоб його роман був таки «великим американським». Але немає найголовнішого – глибини.

Структурно роман побудований за нелінійним принципом – Діккер змішує минуле і теперішнє, поділяючи часопростір на події до і після Драми (саме так, з великої літери і пише автор про цю загадкову драматичну подію, яка змінила життя всіх персонажів). Якою саме була Драма читач може тільки здогадуватися, і в цьому є певний детективний елемент, що значно посилює книжку. Від початку очевидно лише одне, Драма – це смерть двох братів протагоніста Маркуса Ґольдмана – розумного Гіллеля і сильного Вуді. Перший – рідний син успішного адвоката Сола Ґольдмана, другий – прийомний, який з’явився у родині як охоронець хирлявого Гіллеля – постійної жертви шкільного буллінгу. Ця пара разом із їхнім двоюрідним братом Маркусом сформувала кістяк «Ватаги Ґольдманів» – взірця щирої хлоп’ячої дружби, яку в пубертатному віці порушили гормони, чи то пак поява дівчини Александри, в яку одразу закохалися всі троє.
До речі, любовна лінія в Діккера так само невиразна, як і жіночі персонажі. Всі жінки у романі переважно «красиві» й подекуди «добрі» – от власне і весь спектр характеристик, якими наділяє автор героїнь «Книги Балтиморів». І взагалі спершу персонажі книжки статичні і ніби штамповані на одному конвеєрі – максимально раціональні, успішні, виховані, милі і спортивні. Але це омана, авторський прийом. Адже потім уважний читач розуміє, що такими вони бачаться крізь призму сприйняття оповідача Маркуса Ґольдмана. Згадуючи своїх рідних, він значно ідеалізує їх, адже коли починається розгортання Драми всі ці пречудові люди починають чинити іраціонально, керуючись далеко не найкращими емоціями. Заздрість, зрада, невпевненість у собі – ось те спіднє, що приховують розкішні шати всебічно реалізованих людей. У певну мить американська пастораль перетворюється на суцільний морок, кульмінацією якого стає Драма. І її абсурдність та нелогічність лише підкреслює прірву між вигаданими Ґольдманом образами і людьми в реальних екстремальних обставинах.

Цей поворот, завдяки якому шаблонні персонажі стають живими людьми, усуває певну штучність і «реабілітує» молодого письменника Жоеля Діккера як дуже перспективного автора. Зрештою, у нього є те, чим може похвалитися далеко не кожний сучасний літератор – цікава, зрозуміла історія, інтрига та максимальна читабельність. «Книгу Балтиморів» можна проковтнути за два-три дні. Її дуже легко й динамічно написано. А це вже немало в часи панування «кліпової» подачі інформації й повістей на 150 сторінок, замаскованих під романи. Тридцятитрирічний Діккер наважився проковтнути глибу й написати епічний роман про США, не будучи американцем. У чомусь «Книга Балтиморів» нагадує саму Америку – вона строката, волелюбна, заточена на успіх, яскрава й дещо поверхова. А ще в ній багато сімейних цінностей, грошей, футболу, дружби, драйву і молодецької відваги, – безпрограшний коктейль для сучасного книжкового ринку.