Помер Віктор Шовкун

 

Сьогодні, 22 листопада, помер відомий перекладач і письменник Віктор Шовкун. Про це на своїй сторінці у Facebook написала його донька Леся Шовкун.

Немає більше в мене тата(Viktor Shovkun14.03.1945 – 22.11.2018

Posted by Lesya Shovkun on Thursday, 22 November 2018

Віктор Шовкун народився 1940-го року на Харківщині. Закінчив Харківський гідрометеорологічний технікум, працював за фахом у Сибіру. Потім вступив до Московського державного університету, закінчив основний курс (1967) та аспірантуру (1970) філологічного факультету МДУ, кафедра структурної та прикладної лінгвістики. Перекладав із англійської, французької, іспанської, італійської та португальської.

У 1970–1975 р. працював у відділі зарубіжного патентування в Київському інституті надтвердих матеріалів‚ звідки мусив піти в 1972 р. під тиском адміністрації (на яку‚ у свою чергу‚ тиснув КДБ)‚ звинувачений в українському націоналізмі‚ політичній неблагонадійності та в «небажанні допомогти органам».

Був ще на кількох випадкових роботах‚ відтак почав перекладати художню літературу.

У 1975–1986 і 1997–2002 рр. працював літературним редактором у журналі закордонної художньої літератури «Всесвіт»‚ м. Київ. З 1986 р. — на творчій роботі‚ професійний письменник-перекладач.

Найвідоміші переклади:

з англійської — «Гендерсон, цар дощу» Сола Беллоу, «Сотворіння світу» Гора Відала, оповідання Агати Крісті й Едгара По, «Сент-Ів» Роберта Льюїса Стівенсона, «Історія Лізі» Стівена Кінга, «Код да Вінчі» Дена Брауна, «Таємниче світло» Джилл Грегорі й Карен Тінторі, «Енциклопедія постмодернізму» за редакцією Віктора Е. Тейлора та Чарлза Вінквіста, праці Жана Кальвіна й Мартіна Лютера, “1984” Джорджа Орвелла, новели серії Scottish fiction;

з французької — «Знедолені» Віктора Гюґо, романи й повісті Оноре Бальзака та Анатоля Франса, «Будуарна філософія» Маркіза де Сада, «Фальшивомонетники» Андре Жіда, «Письмо та відмінність» Жака Дерриди, «Археологія знання» Мішеля Фуко, «Смішні любові» і «Неквапливість» Мілана Кундери, «Miserere (Псалом п’ятдесятий)» Жана-Крістофа Ґранже, серія детективних новел, зокрема Жоржа Сіменона, «Нобелівська лекція» Альбера Камю, «Заблудлі душі» Фредеріка Трістана, «Усе, що не було сказано» Марка Леві;

з іспанської — «Кохання під час холери» та «Історія вбивства, про яке всі знали заздалегідь» Габріеля Гарсіа Маркеса, «Алеф» і «Всесвітня історія підлоти» Хорхе Луїса Борхеса, твори Ортеги-і-Гасета, Алехо Карпентьєра, «Життя Дон Кіхота й Санчо», «Туман», «Абель Санчес», «Тітка Тула» Мігеля де Унамуно, «Грім у листі» Аугусто Роа Бастоса, «Ігри янгола» Карлоса Руїса Сафона;

з італійської — «Тростини на вітрі» Грації Деледди, «Кмітлива красуня Розаура» Карло Гольдоні, «Оповідання» Чезаре Павезе, «Сестри Матерассі» Альдо Палаццескі, «Насолода» Габріеле д’Аннунціо;

з португальської — «Євангелія від Ісуса Христа» Жозе Сарамаго, романи Пауло Коельйо («Відьма з Портобелло», «Одинадцять хвилин», «Бріда», «Переможець завжди самотній»).

Відзнаки
Лауреат першої премії імені Лукаша «Ars Translationis» за найкращий переклад з опублікованих у журналі «Всесвіт» (1989, за переклад з англійської роману Гора Відала «Сотворіння світу»).

Лауреат премії імені Сковороди 2004 р., якою посольство Франції відзначає найкращий переклад року із французької на українську (книга Мішеля Фуко «Археологія знання», вид. «Основи»).

Лауреат премії імені Максима Рильського 2009 Національної спілки письменників України за найкращий переклад року.

За матеріалами Facebook і Вікіпедії.

ЛітАкцент

Улюблений сайт літературної критики