Що лишилося після Книжкового Арсеналу

Оксана Щур. Фото Івана Любиш-Кірдея

Фестиваль «Книжковий Арсенал» настільки насичений, що залишає по собі, окрім безлічі вражень, знайомств, фото і пакунків з книжками, також і перелік того, що і на що не встиглося, не придбалося, відклалося на потім. На щастя, український книжковий ринок розвинувся достатньо, щоб ярмаркова частина будь-якої великої літературної події не була унікальним місцем для придбання видань: є ще книгарні, інтернет-крамниці і, звісно ж, ще і ще нагоди відвідати ятки видавців. Це ж лише середина року. Та й книжки уже переважно видають не одним-єдиним тиражем (а пам’ятаєте, ще нещодавно треба було хапати книжку суто тому, що за рік її вже не буде у продажу, а у бібліотеках вона теж вряд чи з’явиться?)

Три книжки, на які цього разу хочу звернути увагу, вийшли друком спеціально #підарсенал. Вони досить різні, дуже важливі, дуже варті того, щоб не загубитися у валі україномовних книжок, який потроху наростає – принаймні, за кількістю назв.

Анонім. Жінка в Берліні

Анонім. Жінка в Берліні / пер. із нім. Роксоляна Свято. – Київ: Комора, 2019

Пізня весна – початок літа 1945 року. Берлін. Жінка, яка має захистити себе сама. Далі сучасному читачеві все зрозуміло ще до початку знайомства з текстом, і вступ до самої книжки, передмова Оксани Луцишиної і післямова перекладачки Роксоляни Свято до українського видання виглядають лише уточненням до того страшного, про що авторка говорить, долаючи власний страх та ніяковість.

Певною мірою це продовження історій з «У війни нежіноче обличчя» Світлани Алексієвич, тільки у іншому фокусі, з іншого боку фронту. Радянські жінки брали участь у бойових діях разом з чоловіками і долали додатковий виклик виживання – не лише у протистоянні ворогу, але й у тому, як зберегти себе серед чоловічої спільноти і, далі, повернутися до повсякденного життя у повоєнному світі. Чоловіки поверталися з фронту героями, шанованими ветеранами. До жінок ставилися з пересторогою: йшлося не про лицарську честь, як у чоловіків, а про традиційну жіночу: чи вдалося її вберегти у польових умовах?

Те ж таки з героїнею «Берлінки». Вона починає вести щоденник, коли переможці лишень наближаються до її міста, але фінал уже визначений. Фіксує усе, що стається з її душею та тілом – радше щоб не збожеволіти від абсурду та наруги. Виживає. А коли з програної війни повертається наречений і шукає втіхи у її знеохоченому тілі, вона показує йому щоденник, де занотовано все, зі скороченнями на кшталт «зґвлт». Він не співчуває. Він йде геть. Мабуть, він теж волів би забути усе те немислиме, що сталося; а вона не може дати йому домашнього затишку для необхідного комфорту. Вона сподівається, що він ще повернеться.

Майкл Кауфман, Майкл Кіммел. Чоловіки про фемінізм

Майкл Кауфман, Майкл Кіммел. Чоловіки про фемінізм / пер. з англ. Ольга Любарська. – Київ : Книголав, 2019

Науково-популярна книжка про фемінізм, написана чоловіками, які займаються дослідженнями у сфері гендерних студій, просвітництвом та активізмом у напрямі подолання гендерної нерівності. Фемінізм так само невіддільний від американської культури, як яблучний пиріг – так починається ця книжка, написана на іншому континтенті, але дуже потрібна в Україні. Що таке фемінізм? Чому перші феміністки обстоювали «сухий закон», а інші вимагали права замовляти алкоголь у закладах нарівні з чоловіками? Яка різниця між вульвою та вагіною? Що таке сталкінг і сексизм? Чому чоловіки мають допомагати жінкам в боротьбі за доступну контрацепцію, оплачувані декретні відпустки і як фемінізм подарував чоловікам радість досвіду батьківства? Усі ці речі пояснені коротко, зрозуміло і доступною мовою. Тести, за якими можна визначити, чи розділяєте ви принципи гендерної рівності та феміністичного руху, тут теж є.

Не кожен із наших друзів та близьких може дочитати «Сексуальну політику» Кейт Мілетт, а «Друга стать» Сімони де Бовуар – все ж класика, написана понад півстоліття тому. Однак книжку Кіммела та Кауфмана можна дарувати коханим, батькам, вчителям та старшокласникам, підсовувати «на почитати» сусідам і ставити на полиці в салонах краси та кав’ярнях. Серед перекладів теоретичної та академічної літератури й провокативних книжок нам не вистачало саме такого видання, дякуємо.

Майк Йогансен. Як будується оповідання

Майк Йогансен. Як будується оповідання. – Київ: Pabulum, 2019

Посібник для тих, хто вірить, що література – не лише мистецтво, але й ремесло. Один із найяскравіших українських письменників ХХ століття Майк Йогансен розказує про секрети творчого письма. Розпочинає він із філософії мистецтва, далі пояснює відмінності між лірикою та прозою, а потім детально описує творчий метод на прикладі малої форми – новели. І хоча з часу першої публікації цього популярного нарису минуло майже століття, тут трохи застаріла хіба що мова, у тому сенсі, що із динамічного актуального нон-фікшну на кшталт «Як писали класики» Ростислава Семківа чи «Пиши, скорочуй» Максима Ільяхова текст Йогансена перейшов у розряд класичного вітчизняного посібника з творчого письма. «Як будується оповідання» входить до складу багатьох зібрань Майка Йогансена, але зараз, виданий окремою книжкою, у сучасному дизайні та верстці, цей твір нарешті має шанс зайняти належне місце на полицях амбітних молодих авторів, а афоризми звідти – стати цитованими у профільних групах соціальних мереж. Словом: з поверненням, кни
жко, у стількох людей попереду радість знайомства з тобою.

І ще важлива інформація: скоро літо! А отже, настане час для читання у парках та на пляжах. Ці три книжки для цього цілком придатні – навіть попри очевидний трагізм першої і неочевидний, позатекстовий, третьої. У них така добра мова і легкий стиль, що тільки й занурюватися.