Як бажано писати про перекладну літературу: конспект лекції

Фото з сайту lithub.com

Бути критиком в Україні означає професійно робити те, за що платять не дуже добре, а частіше – дуже погано. Іноді купувати за власні гроші книжки, на які пишеш рецензії. Читати не просто багато, а дуже багато і майже завжди – у зв’язку з роботою. Щомісяця пояснювати батькам і знайомим, чим ти все ж таки займаєшся і чому не пішла на факультет економіки, як дочка маминої подруги. А ще – щодня знаходити внутрішню мотивацію лишатися в цій непростій професії.

Рецензія – це жанр літературної критики, і тут кожне слово важить. «Критика» передбачає, власне, критичність, оцінковість такого тексту. «Жанр» означає, що рецензія підкоряється певним правилам, тобто її не можна писати, як серденько підказує і муза надиктовує. «Літературна» – тобто така, що стосується літератури, грає на літературному полі й існує задля літератури. Літературна критика важлива, адже вона виконує низку функцій: від просіювання текстів крізь дрібне критичне сито, аби лишилися найміцніші й читач не витрачав власний час на відбір, до рекомендацій авторам, в який бік варто рухатися. Втім, аби на твій текст звернув увагу читач та автор, він має бути якісним. Як то кажуть, «Лікарю, спочатку вилікуй себе сам!». Які ж ознаки хорошої рецензії?

Хороша рецензія розглядає свіжі перекладені твори

Я щаслива дізнатися, що ви читали «Гордість та упередження» Джейн Остін, але якщо це не нове видання з ілюстраціями, які допомагають кардинально переосмислити роман, або якщо там немає зомбі, ви з рецензією запізнилися більш як на двісті років.

Коротка (4000 – 10 000 знаків). З пробілами. Тобто три-чотири, максимум шість сторінок А4

Більше ніхто не читатиме у нашу жорстоку твіт-епоху. Можливо, колись рецензії перетворяться на підписи до інстаграм-картинок, але я сподіваюся цього не побачити. А якщо серйозно, рецензія не має забирати у людини більш як двадцять хвилин вільного часу, а стільки потяг їде від станції метро Лівобережна до Вокзальної. Звісно, існують і великі рецензії на десять і більше тисяч знаків для товстих журналів, на кшталт російського видання «Журнальный зал». А ще є авторські колонки, в яких авторитетні спікери розповідають про книжки. Однак все це тексти іншого типу зі своїми законами. Ми ж сьогодні розглянемо типову рецензію десь на 5-6 тисяч знаків.

Хороша рецензія критична, тобто у фокусі автора не переказування сюжету, а оцінка тексту як естетичного продукту

Докладно переказувати книжку немає сенсу, однак варто окреслити головну сюжетну лінію, основний конфлікт, представити героїв, а далі – хай читач уже самотужки долає опір тексту. Деталі та конкретні епізоди варто вводити тоді, коли вони ілюструватимуть вашу тезу, а не заради обсягу статті. Особливо обережним слід бути із книжками, які збирається читати більшість, як-от із серією про Гаррі Поттера. У такому випадку уникайте спойлерів або хоча б попереджайте про них, якщо не хочете одного дня перестріти на вулиці натовп розлючених школярів, які вигукують у ваш бік «Авада Кедавра!». Пам’ятайте, що рецензія не є оглядом, це тлумачення, оцінка, аналіз, нова ідея прочитання, а не переказ чи переспів. Рецензія також не є літературознавчим дослідженням, тобто в ній не повинно бути складної термінології, безлічі покликань на серйозні праці, що їх вивчають на третьому курсі філологічного факультету, і шизофренічного займенника «ми», навіть якщо ви писали рецензію разом зі своїм котом.

Різнобічна, тобто розглядає стиль, жанрові особливості, авторські меседжи та чимало інших категорій тексту. Якщо ви зосередитися винятково на жанрі, читач не зрозуміє, як саме ця книжка «зроблена». Якщо ж писатимете лише про стиль, не буде зрозуміло, на кого вона орієнтована і якій аудиторії підходить. Уявіть, що твір – це картинка у форматі VR, а на вас – окуляри віртуальної реальності. Розглядайте текст з усіх сторін. І не пишіть рецензій, що складатимуться винятково зі стилістичних і граматичних помилок автора, ви ж журналіст(ка), критик(иня), а не грамар-наци. Пам’ятайте, що йдеться про рецензію на перекладний текст, а не на оригінал, і це ускладнює оцінювання його стилістичних аспектів.

Хороша рецензія може містити цитати із цитат

Якщо ви кажете, що стиль автора – повний відстій, або що автор викладає ідеї однозначно й примітивно, вам ніхто не повірить без деталей. Рroof it. Цитати, окремі сюжетні епізоди, які ви розбираєте, як патологоанатом, на складові, можуть допомогти довести думку, однак не замінять ваших власних думок. Але водночас, якщо ви докладно розібрали певний епізод, це не означає, що всі схожі епізоди слід розібрати так само доскіпливо. Обирайте з твору те, що доводить вашу думку, як обираєте інгредієнти для вечері. Не омлет з усього, що лишилося у холодильнику, а продумана страва за рецептом.

Хороша рецензія вписує твір у літературний процес

Жоден текст не існує відокремлено у вакуумі, ніби легендарний кінь. Навіть якщо видавець переконує, що це перший у світі роман-мозаїка або перший текст-шоу, єдиний у своєму роді постапокаліпсис із присмаком драми абсурду – не вірте! Ніщо не постає із безмірної, пустої і дикої площини, тексти проростають поступово, ніби картопля на Марсі у романі Енді Вейра. Простежте історію: з чиєї шинелі виборсується автор, на кого він схожий стилістично, кого ставить в епіграф. Якщо з твору не видно, вам можуть допомогти інтерв’ю з ним, статті та інші матеріали. Втім, ніколи не вірте авторові до кінця, часто він каже, що не любить саме того, в кого багато запозичив. Кожен письменник має шанс стати символічним вбивцею своїх літературних батьків.

Хороша рецензія зважає на рецепцію твору

Якщо ви читаєте свіжий перекладний твір, маєте знати, що про нього писали на шпальтах закордонних видань. Геть не обов’язково погоджуватися із твердженнями та оцінками інших критиків, понад те, я раджу читати чужу критику тільки тоді, коли ви вже прочитали книжку і навіть написали основну частину рецензії, аби око не замилювалося і ви не підпадали під вплив таких голосних назв, як «The New Yorker», «The Guardian», «American Book Review». Однак у рецензії все ж варто подати різні точки зору, особливо якщо йдеться про статтю для фахового видання. Також, пишучи рецензію на перекладні тексти, з’ясуйте, як книжку сприйняли звичайні споживачі, що мешкають у «країні оригіналу». І тут ваш найліпший друг – соціальна мережа «Goodreads», куди мільйони людей приходять поділитися думками, похизуватися власною ерудицією і просто засвідчити: я це дочитав.

А ще хороша рецензія є діалогом – і з автором, і з читачем, і з собою

Не будьте по-просвітницьки монологічними, лишайте читачеві простір для думки, не говоріть із читачами, як з дітьми, яким варто нагадати, хто тут головний і хто музику замовляє. Культурна журналістика – це теніс, а не сквош, ваша аудиторія – партнер, а не стінка, в яку треба гатити тезами й фактами.

Хороша рецензія, як правило, написана з гумором, іронією, однак не сарказмом. Саме гумор робить статтю легкою і читабельною, тож іронізуйте, грайтеся зі словами, жартуйте, ніби востаннє.

Хороша рецензія є читабельною

Наші думки видаються нам легкими і прозорими, але часто на письмі мають заплутаний і непереконливий вигляд, ніби статтю написав Геґель, а не хороший літературний критик. Якщо хочете перевірити, чи розуміє ваші ідеї бодай хтось, крім вас, дайте прочитати рецензію людині, близькій до вашої аудиторії. Крім того, корисно відкласти вже готову статтю на кілька днів, а згодом повернутися до неї, коли текст «подихав», ніби відкорковане вино. Пам’ятайте: хороший критик мусить добре писати, бо літературна критика — це насамперед цікаві статті, які легко читаються. І це, до речі, відрізняє критика від академічного літературознавця, змушеного постійно прикриватися формульними громіздкими конструкціями, шизофренічним «ми» та іншими особливостями невблаганної наукової мови.

Хороша рецензія аналітична

Хороший критик уміє аналізувати тексти, бачити внутрішні зв’язки, що пронизують літературний процес, ніби невидимі, але дуже міцні нитки. Хороший критик – ще й хороший логік, що там не казали б про гуманітаріїв люди, які ніколи не відчували того щастя, коли надсилаєш редакторові готову рецензію.

Хороша рецензія структурно продумана

Звісно, рецензія – не есей з academic writing, але це й не хаотичне перескакування з однієї ідеї на іншу. Розвивайте думку, аж поки вона не прийде до логічного завершення, а далі переходьте до наступної.

Не є close reading, тобто докладним, вдумливим, повільним прочитанням аж до розкладання тексту на найдрібніші елементи. Іноді автори так захоплюються самим письмом і так глибоко пірнають у текст, що все закінчується неймовірно докладним аналізом першого абзацу. Однак рецензія – все ж не дисертація, її мета – дати загальну картину, а не запропонувати прискіпливе прочитання одного-єдиного епізоду. Особливо часто таке трапляється із перекладними текстами: критик розібрався у реаліях, описаних у книжці, занурився в історію побуту певної країни, археологічно закопався у нові знання, як Мішель Фуко в найкращі роки, – і так не випірнув назовні. Тож замість цілісної цікавої рецензії читач вдовольняється кількома блискучими фрагментами про кілька блискучих абзаців.

Хороша рецензія не є академічною статтею

Читачеві не дуже цікаво, на якій сторінці ви прочитали в Мішеля Фуко про те, що визначення безуму пов’язане із розподілом важелів влади в суспільстві. Достатньо загального покликання на книжку, але не слід в рецензії згадувати забагато складних теорій і, тим паче, не варто вдаватися до цілющої магії приміток. Лишіть примітки книжкам.

Хороша рецензія фокусується на тексті, а не авторові

Коли йдеться про гучне ім’я, критики часом підпадають під харизму письменника або падають долу, вражені переліком премій, здобутих геніальним автором. Засліплені блиском Букерів, Пулітцерів та інших Гонкурів, ми забуваємо, що текст існує окремо від автора. І те, що на книжки купили права в Україні, не означає, що всі авторові тексти однаково сильні.

Хороша рецензія завжди орієнтована на певний ресурс та аудиторію

Коли видання замовляє вам статтю, слід зрозуміти, яка специфіка цього майданчика, про що він оповідає, який меседж несе і для кого існує. Всі журнали, газети, сайти взоруються на певні концепції, теми і тип матеріалів. Пам’ятати приказку про чужий монастир варто й літературному критикові. Очевидно, що рецензії на портал «ЛітАкцент» і в журнал «Світ садівника» різнитимуться, хоча я можу уявити, як написати цікаво для садівників, наприклад, про «Інтернат» Сергія Жадана. Ще складніше, гадаю, з перекладними текстами: вам можуть замовити написати рецензію для аудиторії, яка чудово знається на літературі цього регіону. Або для читачів, які вперше чують про цього автора. Наприклад, якщо я пишу для видання «УЖ», чия основна аудиторія – українці в Європі, то усвідомлюю, що люди, ймовірно, перебувають у контексті східноєвропейської літератури. А якщо для порталу bit.ua – що читачі хочуть легкого, але цікавого й смішного читва. З’ясуйте, чого чекає від вас редактор видання. Раптом він хоче не лише інтерв’ю, а ще й фотографію автора. А, може, йому потрібне наприкінці фірмове закінчення, характерне для цього видання. Або для головного редактора важливий вступ певного типу. Наприклад, у багатьох глянцевих журналах є стандартний лід (вступ до статті), який завжди передує самому інтерв’ю. Ніхто не почне розмову з умовною Донною Тартт з першого запитання, адже спочатку слід написати щось на кшталт: «У кав’ярню зайшла висока жінка у строгій білій сорочці та чоловічому піджаку, заклала за вухо пасмо волосся і нетерпляче глянула на годинник. Саме такою мені запам’яталась Донна Тартт». А далі вже можна почати серйозну розмову із серйозною авторкою.

Коли ви пишете рецензію на текст, пам’ятайте про умовну полицю, на якій розташована ваша книжка, адже від цього залежить мета та функції тексту. Якщо йдеться про так звану «високу полицю», радше за все, маємо справу з непростим текстом, який вимагає від читача активної співтворчості й інтерпретативних зусиль. Такі книжки годі назвати просто розвагою, тому й позиціюють їх як розумне читання для розумного споживача. Інша справа – коли текст стоїть на полиці, наприклад, жанрової розважальної літератури. В такому випадку автор має грати за правилами даного жанру і давати читачеві очікуване. Літературну кухню можна порівняти з реальною: у дорогому французькому ресторані принесуть крихітний шматочок чогось м’ясного під чимось ягідним на величезній тарілці – і ніхто не образиться, що замало або задорого, бо людина приходить не поїсти на три дні наперед, а пережити унікальний гастрономічний досвід. У той час як у студентській їдальні їжа має бути поживною, стерпною на смак і недорогою, там не вимагатимуть ювелірної краси презентації чи сміливого поєднання інгредієнтів. Якщо останнє трапляється, можливо, кухар змішав залишки вчорашнього бенкету, а не намагався здивувати свого клієнта. Однак завжди є щасливі винятки: автори, яким вдається писати і для широких читацьких кіл, і для клубу обраних, поєднуючи в одній книжці захопливий сюжет з потужною інтелектуальною складовою. Такі блискучі розуми: Умберто Еко, Джон Фаулз, Патрік Зюскінд – вписують свої імена в історію літератури.

Тут варто згадати про один цікавий парадокс. Чимало читачів вірять, що перекладений текст – елітарний за замовчуванням, бо ж він пройшов крізь дрібне сито видавничого відбору, а ще закордонне – «звісно, краще»

Бо ж навіщо видавцеві платити за права на черговий роман Барбари Картленд, коли у нас є власні Люко Дашвар та Ірен Роздобудько. На жаль, це лише ілюзія: серед перекладної літератури легко знайти і чергові кількадесят відтінків невибагливих любовних історій, і блискучий шедевр, що ввійде в літературний канон.

Однак про що ви не писали б рецензію, складний роман для кількох чи жанровий текст для багатьох, уникайте проповідницького тону. Бо ж найгірше, що може зробити критик, — прибрати позу пророка і голосом диктора українського радіо почати виразно: «Любіть Україну, як сонце любіть. А ще любіть Кадзуо Ішіґуро, бо він забрав Нобелівську премію з літератури». В українських читачів серйозна алергія на одну-єдину інтерпретацію літературного тексту, яку нав’язливо пропонували в школі. Панас Мирний має обов’язково писати про дівчат, яких «спортило місто», а Ліна Костенко кожним нервом відчуває біль за долю України. З перекладними текстами трохи простіше, адже нам, як правило, не так активно нав’язували єдине можливе прочитання тексту, однак модус сприйняття геть усього крізь призму патріотичної чи класової ідеології лишався засильним, навіть коли йшлося про Бальзака чи Діккенса. Тому не ретравматизуйте читача, бо ж критика не про травми, а про задоволення від тексту.

А ще критика – про фільтрування літератури для того, аби читач міг не витрачати час на книжки, які йому точно не підійдуть

Можна сказати, що критик – лоцман в океані текстів, головний верблюд у пустелі книжкового ринку. А ще критик — професійний читач, який може запропонувати цікаву інтерпретацію, подивитися на текст під геть неочікуваним кутом, але це не означає, ніби він претендує на інтерпретативну монополію: розумій складні романи так, як я, або читай лише розважальну літературу. Навпаки: що більше переконливих інтерпретацій, то цікавішою є книжка. Та й авторське розуміння і бачення власного тексту — лише одне з багатьох.

Розмовляйте із читачем на рівних, а не так, ніби він – мала дитина

Із перекладною прозою важливо дотримуватися золотої середини: наприклад, не варто детально пояснювати, хто такий Патрік Зюскінд, але, пишучи рецензію на книжку блискучої польської репортерки Ганни Крааль, все ж слід кілька слів сказати про польську репортажну школу і її особливості. Знов-таки, проблема роботи із перекладними текстами – відірваність нашого читача від контексту, в якому живуть і пишуть тамтешні автори. Наскільки багато уваги слід приділити поясненням та «введенню в курс справи» вам підкаже здоровий глузд і тип видання.

А тепер поговорімо про конкурентність рецензії і як виграти «битву за життя», коли критиків багато, а майданчиків – відчутно менше.

Кожна рецензія спрямована великою мірою на передачу корисної інформації, зокрема полегшення процесу вибору книжки. Але не можна забувати й того, що ви конкуруєте своїми рецензіями чи лекціями про літературу з десятками речей. Наприклад, зараз я конкурую з вашим бажанням піти повечеряти, сходити в кіно, погуляти Подолом або й просто поспати. Я не вчителька молодшої школи і, на жаль, не Серсея Ланістер, тому не можу використовувати репресивний інструментарій: викличу батьків у школу, поставлю низьку оцінку, відрубаю голову, якщо не прочитаєте моїх рецензій і не напишете самі. Ми з вами комунікуємо на рівних, і для того, аби ви лишилися тут, я маю бути вам корисною й цікавою. У даному випадку, наприклад, я можу бути потенційно корисною тим, що вчу вас писати рецензії, а ви зможете: набирати своїми відгуками про книжки багато лайків у фейсбуці; писати рецензії у розмаїті видання і отримувати за це неймовірні (насправді ні) гонорари; структуровано викладати думки не лише про літературу, а й про будь-що цікаве; хизуватися у розмовах з друзями знанням світового літературного процесу і кидатися іменами, на кшталт Бена Окрі, Кадзуо Ішіґуро чи Мартини Бунди.

Ваша надійність як критика має ґрунтуватися на вашому досвіді, знаннях та авторитеті. І йдеться саме про специфічний досвід написання рецензій, а не, наприклад, академічних статей. Ваш авторитет як професіонала у цій галузі важить найбільше, а ваш читацький бекґраунд мусить бути досить надійним, аби слухач не засумнівався в тому, що ви знаєтеся на літературі. Тому пишіть про те, що вам цікаво, і на чому ви розумієтеся.

Менше туману. Будьте доступними і цікавими, легкими для розуміння, а не поетично-метафоричними й туманними: «Якщо ви прочитаєте книжку цього автора, зрозумієте, кого саме він нагадує. Не хочу вдаватися у деталі, але тип оповіді дуже нам близький, зокрема зважаючи на традицію ХІХ століття у контексті чернігівської біографічної школи. Цього автора можна назвати виразним симпатиком окремих нобелівських лауреатів, зокрема тих, хто пише про Скандинавію. Сподіваюся, не доведеться пояснювати, про кого йдеться». Автор рецензій – не фокусник, не треба напускати туману і розкидати метафори. І не пишіть рецензію у віршах, ви ж не Лі Бо і навіть не Борис Олійник. Якщо ж ідеться про рецензію на перекладну книжку, не намагайтеся всіляко продемонструвати своє знання мови оригіналу, пересипаючи текст, наприклад, французькими словами, аби передати атмосферу Франції. Мон шер, вас і без цього зрозуміють.

Чому ж так складно працювати із перекладною літературою? Перша ймовірна проблема – пізній український переклад. Рецензія на український переклад може вийти, коли у просторі давно функціонує російський, світ побачили десятки російськомовних рецензій і сотні відгуків на «Ґудрідз». Досі чимало читачів не чекають на українську версію і не читають мовою оригіналу, натомість намагаються скачати – бажано безкоштовно – російський переклад з інтернету. Все це формує навколо книжки надтекстовий ореол і зумовлює її сприйняття ще до того, як вийшла українська рецензія. Тож ви заздалегідь пливете або проти течії, або за нею, залежно від того, чи відповідає ваша оцінка вже наявним, чи ні. Втім, те саме можна сказати й про англомовні рецензії, які напевне з’являться раніше за вашу.

Друга проблема – відверто поганий переклад, який трапляється і у великих видавництв (частіше), і в малих (і таке буває). Немає такого геніального оригіналу, який неможливо зіпсувати. Іноді жахливо написана, на думку критика, книжка виявляється просто жахливо перекладеною і тоді складно проаналізувати стилістичний рівень вправності самого автора. А іноді критик шпортається через текст і впевнено й несправедливо засуджує перекладача, який просто передав особливості оригіналу. І навіть якщо ви знаєте мову оригіналу, цього знання може не вистачити для того, аби зрозуміти всі стилістичні нюанси та відтінки тексту.

Ви, ймовірно, поза контекстом. Третя особливість роботи із перекладними текстами – перебування поза контекстом, на що приречений український критик. Наскільки добре ви не знали б літературу певного регіону, якісь нюанси, очевидні читачам «країни оригіналу», пройдуть повз. Понад те, майже завжди знайдеться соціальна група, яка відчитає те, чого ви не помітили, про що не знали або чому не надали жодного значення. Наприклад, медієвіст побачить у текстах Умберто Еко відчутно більше, ніж читач, який не цікавиться історією християнських орденів. Чи означає це, що рецензія другого буде гіршою за відгук першого? Аж ніяк, однак варто пам’ятати про різні шари й акценти в інтерпретації тексту. Звісно, жодна хороша книжка не спрямована лише на громадян певної країни або представників певної групи, бо ж по-справжньому великий текст резонуватиме в кожну епоху.

Однак стежити за всім неможливо. Наш ринок перекладів відчутно виріс за останні 5-6 років. І навіть якщо ви пишете лише про перекладну літературу і не купуєте жодних книжок українських авторів – а це, якщо чесно, трохи дивно, – все одно не встигнете навіть погортати всі переклади, що з’являються на ринку, і щось цікаве обов’язково пройде повз.

Чому писати про перекладні тексти складно? Ще один аспект, про який ми забуваємо, але про нього пам’ятає і висвітлює у своєму блозі перекладачка Ольга Любарська: насправді буває складно визначити: вам не подобається переклад тексту чи вам не сподобався б й оригінал. Можливо, як каже Оля, це просто не ваш автор. Можливо, ви не знаєте про певні нюанси оригіналу, які перекладач таки передав українською мовою. Можливо, ваш логічний вибір просто відрізняється від логічного вибору перекладача, але він чи вона може цей вибір аргументувати. Любарська, яка має відповідний рівень компетенції, аби оцінювати чужі переклади на найвищому рівні, пише про всі ці нюанси сприйняття перекладних текстів у блозі «Як читати худпереклади і не звіріти», до якого я вас і відсилаю.

То чи варто у рецензії критикувати, власне, переклад? І як взагалі зрозуміти, чи переклад добре зроблений? Любарська зазначає, що сприйняття художнього перекладного тексту і оцінка його якості – два різні типи сприйняття. У першому випадку ми читаємо текст як оригінал, а в другому – постійно тримаємо у голові ідею, що це переклад, між культурами є невідповідність, а перекладач – також людина (дивина!) зі своїм баченням і виборами. І важливо, аби система у конкретному перекладі була послідовною і перекладач міг у кожному випадку аргументувати свій вибір. Тобто якщо логіка перекладача не відповідає вашій на сто відсотків, це не означає, що переклад конче поганий: «Іноді перекладач неточно або невдало, на вашу читацьку думку, перекладає якесь одне слово, яке повторюється десяток разів на 400 сторінок. Чи робить це переклад поганим? Зовсім ні. Це просто означає, що у вас із перекладачем точково не збігаються уявлення про саме цю одиницю перекладу», – пише Любарська. Нарешті, мови не цілком еквівалентні, адже кожна, за заповітами Едварда Сепіра та Бенджаміна Ворфа, є окремою картиною світу. Скандинавські детективісти знають про сніг більше за наших – і це природно, а от в українській мові багато слів, пов’язаних із хлібом та ріллею (привіт, ХІХ століття!). Тож переклади умовного Пітера Хьога слід адаптувати засобами української мови, і якщо десь загублено важливий нюанс, в іншому місці можна додати інший. Хороший переклад – це не дослівне перенесення, а створення еквіваленту іншою мовою.

То чи варто у своїй рецензії на перекладну книжку докладно аналізувати переклад? На мою думку, не варто, бо ви пишете рецензію на літературний текст, а не пропонуєте аналіз перекладу. Останнє – геть інший тип тексту, і цим займаються професійні перекладачі й перекладознавці, які блискуче знають і мову оригіналу, і мову перекладу. Навіть якщо ви все життя вчите, наприклад, англійську – аж ніяк не факт, що ви справді ідеально відчуваєте стилістику на всіх рівнях. Тож критику перекладу лишіть критикам перекладу, яких у нас, на жаль, небагато. Зараз більшість дискусій про переклад точиться у соціальних мережах, і я раджу стежити за цим процесом там. Для себе я ж визначила таке правило: переклад – це завжди історія втрати, але хороший переклад – це водночас історія перекладацьких знахідок. Тож не забувайте зазначити перекладача у вихідних даних до вашої рецензії.

На які переклади варто писати рецензії? По-перше, на українські, тобто видані українською мовою

Ми, звісно, дуже раді за умовних сербів чи японців, однак український критик все ж працює для українського читача, тому книжка має бути доступна в наших книгарнях українською мовою.

Пишіть на переклади, що вийшли нещодавно. В нас менший і менш активний ринок, ніж у багатьох європейських країнах або в США, і тому за ним не так складно стежити, як, наприклад, за потужним британським. Звертайтеся до видавництв із запитанням, що вийшло нещодавно, зважайте на полицю «Новинки» в Книгарні «Є», стежте за презентаціями і звітами видавців. Усі засоби хороші, коли йдеться про якісний і своєчасний текст.

Гучні. Звісно, якщо на переклад тексту довго чекала українська читацька спільнота, не варто пропускати таку подію. Тому коли АБАБАГАЛАМАГА видає «Прокляте дитя», продовження легендарної епопеї про Гаррі Поттера, про це варто писати.

Стежте за ринком і літпроцесом – вони підкажуть, що зараз у фокусі

Підпишіться на розмаїті літературні медіа, наприклад, на сповіщення від ЛітАкценту. Слід стежити й за українським видавничим ринком, і за ринком країни, з мови якої зроблено переклад. Тільки так ви розумітимете температуру в палаті і зможете вписати текст у літературний контекст. Критик мусить зважати на літпроцес, бо не встигнеш озирнутися, а Джуліан Барнз опублікував новий автобіографічний роман, Букер розширив територіальні кордони, а Нобелівка стала темою жовтої преси на два місяці. У нас така сфера, що тільки-но відвернешся, хтось невчасно помре – і тепер треба про нього чимало написати. Проблема з чужими ринками та перекладною літературою полягає ще й у тому, що ми не завжди у контексті всіх літературних новин. Якщо щось відбувається у житті Сергія Жадана, про це в курсі всі, просто тому що Жадан – важлива постать нашого медіапростору. А що сталося за останній рік з Арундаті Рой, букерівською лауреаткою та почесною гостею цьогорічного Форуму видавців, ми не знаємо, попри те, що вона авторитетна й відома в усьому світі. Аби закріпитися у літкритиці, мусите постійно тримати руку на пульсі перекладів і стежити за тим, що з’являється й де. І якщо ваша найновіша інформація про цю сферу – як Марко Вовчок переклала Жюля Верна, в мене для вас погані новини.

Просто багато читайте

Аби працювати у культурній журналістиці, варто не лише бути ерудованим, а й дуже багато читати. Класику, сучасні тексти, та й навіть треш часом може стати в пригоді. Будьте готові до того, що кілька років ви просто читатимете і нічого не відбуватиметься. Але у певний момент літературні твори почнуть складатися перед вами у пазл літпроцесу, і цей момент вартий будь-яких зусиль. Раптом ви побачите, що кожен твір намагається стати шматочком цього глобального літературного панно, і якщо шматочок не підходить, це відразу видно. Таке воно – просте критичне щастя.

Попри всі труднощі, ви все ж вирішили написати рецензію. Що ж, як то кажуть «Ті, що йдуть на смерть, вітають тебе». Далі можна діяти за перевіреною схемою. Перше: прочитайте 5-7 статей того видання, яке вам замовило рецензію. Друге: прочитайте книжку (так, всю! іноді – двічі!), навіть якщо дуже хочеться кинути на тридцятій сторінці. Важливо починати писати текст ще під час прочитання книжки, інакше купу важливих думок ви загубите між сторінок.

У рецензії не забувайте про базові, основні пункти, без яких вона може перетворитися на відгук чи уривок з літературного огляду. Я б назвала такі: загальна картина літпроцесу цього регіону/періоду/напрямку, особливо якщо йдеться про перекладну прозу і віддалений контекст. Друге: про що йдеться, однак не варто захоплюватися переказуванням сюжету. Третє: чиї тексти нагадує проаналізований, звідки твір проростає. Четверте: на кого книжка розрахована, який в неї читач і на полі якого жанру триває гра. Важливо донести власні враження та ідеї і конструктивну (!) критику. Після прочитання вашого тексту читач має усвідомити, чи потрібна йому ця книжка, чи варто на неї витратити гроші і чи зможе він отримати естетичне або інше задоволення від читання.

Коли пишете рецензію, дотримуйтеся заповідей літературної критики. Мої – ось такі:

Перевіряйте фактаж. Весь. Ваші читачі щиро вірять у вашу компетентність, тому якщо називаєте ім’я, дату, місце, перевірте себе. Так, редактор видання може підстрахувати, але хто знає, чи перевірятиме він насправді всі деталі.

Дотримуйтеся обсягу. Помилка дуже багатьох критиків-початківців – бажання сказати все й відразу, щось із серії «а там ще бурячки посаджу». Через це стаття затягнута, не структурована, і це не грає їй на користь.

Зважайте на фідбек. Особливо якщо це ваша перша рецензія. Дайте її почитати тим нещасним, яких називаєте друзями, або людям, близьким до вашої потенційної аудиторії. Просто спробуйте знайти когось, хто вам даватиме чесні відгуки ще в процесі роботи, аби ви могли переконатися, що рухаєтеся у правильному напрямку.

Враховуйте нюанси. З’ясуйте, чого чекає від вас редактор видання і поставте собі чітке ТЗ.

Ніколи не: 1) не намагайтеся штучно все ускладнити, щоб видатися досвідченим і розумним, 2) не потопайте у вільних роздумах, коли вас несе потік думки, ніби ріка, ви вже дуже далеко від теми, але так захоплені красою цього абзацу, що годі втриматися, 3) не використовуйте всюди слова «вочевидь», «елементарно» і фрази, на кшталт «тільки дурні не розуміють, що…». Але й не примітивізуйте, ваші читачі – аж ніяк не діти, якщо це не медіа для підлітків чи дітей, 4) не переходьте до наступної теми надто різко, щоб потім читач не почувався розгубленим: ніби читав статтю про есеїстику Олександра Бойченка, але вже другу сторінку чомусь йдеться про Нечуя-Левицького, 5) не повторюйте «на мою думку», «як мені видається», «про мене». Якщо це ваша рецензія, зрозуміло, що то на вашу думку, а не сусіда чи кота.

Тепер про сумне. Змиріться з тим, що критиків часто не люблять

Літературний критик нагадує середньовічну людину із першими ознаками бубонної чуми: які розумні речі він не казав би, частина книжкового ринку його обходитиме десятою дорогою. Обов’язково з’явиться автор, видавець чи просто відданий читач зі словами: «Та він просто заздрить здоровим людям. Та й чума в нього якась не така, як мала б бути». Роботу критика часто знецінюють і прирівнюють до переказу книжок. Існування у нашій сфері джинси підриває довіру навіть до тих критиків, які ніколи джинси не писали і грошей від видавців за рецензії не брали. Ще одна вічна проблема, з якою ви обов’язково зіштовхнетеся, коли почнете активно писати, – від критиків часто хочуть безкоштовних рецензій і відгуків. Є залізне правило: якщо щойно твої 50 фотографій та постів залайкала незнайома людина, за 10 хвилин у приватні повідомлення надійде пропозиція проаналізувати текст і безкоштовно написати відгук на десять сторінок або «хоча б невелику рецензію». Ніхто не приходить по безкоштовні страви у їдальню, ніхто не просить майстра чи майстриню манікюрної справи безкоштовно «зробити нігтики», але всі хочуть від критиків безкоштовних рецензій, бо «це ж лише читання».

І якщо ви після всього цього не передумали – що ж, welcome to the brave review world.