Сучасна китайська література: виміри реалізму

Минулого року Китайська Народна Республіка відсвяткувала 70-річчя — стільки само часу триває й сучасна (або ж новітня) китайська література, принаймні згідно з офіційною періодизацією. Цей час можна вважати і довгим, і коротким, проте він однозначно був бурхливим, а отже, якісних змін у всіх сферах життя, зокрема й літературі, йому не бракувало. До того ж саме література виявилась дзеркалом цих змін.

Першою карколомною зміною стало, власне, саме заснування КНР у 1949 році. Піднесення, викликане тією подією, що засвідчувала перемогу революції й перемогу в громадянській війні, до найвищої межі піднесло романтичні настрої, але на доволі короткий час, після чого вони різко пішли на спад, залишивши людину перед реальністю, якою вона є. У проекції на літературу це означало повернення до реалізму на всі наступні 70 років.

Звісно, слова «романтизм» і «реалізм» тут ужито в якнайширшому значенні «способу світосприйняття автора», і їх цілком можна порівняти з двома координатами китайського світобачення: їнь та ян, а також вважати виявами цих координат у художній творчості.

Для цього огляду важливе сьогодення китайської літератури, а воно почало формуватися з 1980-х років після впровадження політики реформ і відкритості. Тому 1950–1980-ті згадаю побіжно, зауваживши, що тоді літературна творчість Китаю перебувала під сильним впливом ідей Радянського Союзу і в ній панував соцреалізм — його настанови було запозичено й запроваджено без особливих змін. Однак літературних шедеврів цей метод не залишив, тож у 1980-х про нього перестали й говорити. Натомість китайські письменники зацікавилися різними способами відтворення реальності (тобто ПРАВДИ) у художньому світі, так відкриваючи різні виміри самої реальності.

Найбільш потужно нині заявляють про себе чотири виміри реалізму: візійний, когнітивний, моральний і мультикультурний.

Насамперед розгляну пошуки в напрямі візійного виміру реальності. Його реалізацією є галюцинаторний реалізм.

Як відомо, Нобелівську премію з літератури за 2012 рік отримав китайський письменник Мо Янь, про творчість якого було сказано, що він «поєднує галюцинаторний реалізм із народними казками, історією та сучасністю» . Про галюцинаторний реалізм пишуть як про «субтечію» сюрреалізму, для якої характерне перемикання на реальність снів і надзвичайна реалістичність в описі якихось дрібниць звідти.

Голова Мо Яня, виліплена з клейкої суміші ґаолянових зерен. Фото timgsa.baidu.com

Зосередженість на світі візій також вважають підставою розрізняти галюцинаторний і магічний реалізм. Щодо останнього, то сам Мо Янь визнає вплив Маркеса на нього, однак про власну творчість каже так: «Душею моїх романів є враження, що їх залишила мені моя маленька батьківщина…» (人物周刊). А враження — реальне, в тому сенсі, що людина переживає його, і водночас — нереальне, бо існує тільки у внутрішньому світі людини, на відміну від ситуації, що його викликала. Об’єктивуючись у снах чи візіях, враження стають видимою реальністю внутрішнього світу людини.

Наступний крок — міркування про те, як зробити наратив максимально правдивим: когнітивний вимір реалізму. Його реалізацією є інклюзивний реалізм (або реалізм точок зору).

Якщо з типом реалізму Мо Яня світова літературна критика визначилась, то щодо іншого китайського письменника, молодшого за Мо Яня, але не менш популярного на Заході, — Мая Дзя, такого визначення поки що немає. Проте спробую запропонувати його сама.

Май Дзя працює в жанрі детективу й обрав для себе позицію документаліста — коли про головного героя й події оповідають інші герої, які є свідками. Оскільки так він надає право голосу персонажам (і то — переважне право), а собі залишає тільки роль модератора їхніх оповідей, такий різновид реалізму можна назвати «інклюзивним».

Зокрема, такий полінаратив «змодеровано» в популярному на Заході романі «Дешифрувати», де історія однієї людини (хлопчика — генія математики) постає переважно з розповідей інших людей, які знали його в різний час, і тільки окремі періоди — зі слів автора, який від третьої особи переповідає інформацію, яку він почув не від людей, а знайшов у документах. До того ж автор присутній у тексті ще й через Я-нарацію, коли розповідає читачеві, як він створював цю оповідь, тобто розповідає вже історію про себе (про те, чому він був свідком), а не про свого героя.

Май Дзя. Дешифрувати / пер. з кит. Н.Кірносова. – К.: Сафран, 2019

Головна проблема, яку так вирішує Май Дзя, це — наскільки чиєсь слово здатне передавати ПРАВДУ й показувати об’єктивну картину подій. Очевидно, що можливості слова в цьому сенсі він вважає обмеженими (точкою зору мовця), тому пропонує читачеві самому пізнати реальність, розглядаючи її з різних кутів зору. Саме тому цей вимір реалізму можна вважати когнітивним (адже він стосується когнітивних можливостей наративу).

Далі — варто показати з середини реалії життя чиновників, так би мовити моральний вимір реалізму. Його реалізацією є чиновницька література.

Перш, ніж говорити про цей напрям у сучасній китайській літературі, слід зауважити, що Китай — країна, де чиновники й бюрократія мають, мабуть, найдавнішу історію. Відповідно, світ чиновництва неодноразово потрапляв на сторінки китайських книжок (і найчастіше — як об’єкт критики). Витоками напряму, про який ідеться, вважають «Неофіційну історію конфуціанства» — твір письменника XVII ст. Ву Дзіньдзи, а також твір середини ХХ ст. «Лабіринт» Цяня Джоншу. Нині (коли також не бракує скандалів, пов’язаних із чиновниками, — наприклад, ім’я Бо Сілая широко відоме навіть за межами Китаю) до реалій життя чиновників звернулися такі письменники, як Джов Мейсень, Ван Юевень, Тан Датянь, Хон Фан, Сю Кайджень та Сяо Женьфу (хоча їхні імена, на жаль, українським читачам поки що ні про що не говорять).

Попри розмаїття проблем і облич, представлених у творах цих письменників, їх єднає намір дослідити причини й наслідки певної поведінки людини в світі чиновників. Він змушує цікавитись такими темами, як шлях до успіху та його ціна, шлях моральної деградації на тлі матеріальної успішності тощо. А досліджуючи причини певних дій, автори звертаються до внутрішнього світу людини. Важливо, що, порівняно з попередніми творами з такої проблематики, у сучасних немає однозначних оцінок героїв чи категоричних суджень щодо добра і зла, завдяки чому персонажі в них постають більш реалістичними (у мережі навіть пишуть, що сучасні романи про чиновників є більш реалістичними, ніж документальні репортажі минулих часів!).

Насамкінець зауважу посилення інтересу до Іншого — до реалій життя представників інших національностей, і це буде мультикультурний вимір китайського реалізму. Він реалізується в літературі прикордоння.

В окрему течію в сучасній китайській літературі виокремлюються твори, написані китайською мовою представниками інших національностей. Про це явище в самому Китаї починають говорити як про літературу (з) прикордоння — маючи на увазі, очевидно, не тільки географічні кордони, що існують здавна для позначення територій проживання різних національностей, а й культурні, що увиразнюються в творчості цих письменників і покликані показати справжнє розмаїття (або багатоголосся) того, що світ називає китайською культурою. Термін «література прикордоння», вочевидь, створює окреме поле border studies у Китаї.

Зокрема, такий термін використали в назві конференції, присвяченій одному з метрів сучасної китайської літератури, тибетцеві за походженням, Алаю. Крім нього, так само «з прикордоння пишуть» іще прозаїки Церінґ Норбу (також тибетець), Сяо Цінь (ґелао) та інші й поети Дзіті Матья (їєць), Лову Лацє (їєць), Лань Сяо (тибетка) та інші (Транскрипцію імен обох їйських поетів зроблено з китайської, тобто вона дуже приблизна. В англомовних джерелах їхні імена записують також у транскрипції з китайської мови — Jidi Majia (або Chiti Matya) та Luowu Laqie.).

Алай. Фото timgsa.baidu.com

Для літератури цього напряму найбільш актуальною є проблематика ідентифікації, образно сформульована як «збереження коріння». Автори, кожен по-своєму, показують вибір, що його доводиться робити більшості представників інших національностей КНР — або вчити китайську мову, переходити на спілкування нею й отримати можливість навчатися, побачити світ, знайти своє місце в ньому, вийти на новий рівень матеріального забезпечення, або залишитися в світі, обмеженому кордонами власної національності й утратити можливість навіть повідомити світові про себе. Реальність виявляється такою, що кожна з цих альтернатив пов’язана з утратою чогось дуже цінного й важливого в житті людини.

Завершуючи огляд реалістичних напрямків у сучасній китайській літературі, слід іще раз підкреслити, що її інтерес спрямований на різні виміри реальності, зокрема й на реальність внутрішнього світу людини, а не лише зовнішнього, тому розглянуті твори не обов’язково вписуються в параметри класичного реалізму. До того ж слід зауважити, що ними не вичерпується весь потік сучасної китайської літератури, вони співіснують з іншими напрямами, які на перший погляд можуть здаватися дуже далекими від інтересів реалізму, проте направду виявитися також дослідженням одного з вимірів реальності.